Голубєва Неллі Юріївна,

д.ю.н, проф.,  зав. каф. цивільного процесу,

проф. каф. цивільного права

НУ «Одеська юридична академія», адвокат

 

 

 

Загальні положення про судові витрати, попереднє визначення суми судових витрат, забезпечення судових витрат, відстрочення та розстрочення судових витрат,  витрати на правничу допомогу були висвітлені у попередніх публікаціях:

 

Згідно ст. 138 ЦПК витрати сторін та їхніх представників, які пов’язані із прибуттям до суду, а саме переїздом до іншого населеного пункту та найманням житла несуть самі сторони.

Можливість перекласти частину витрат на іншу сторону виникає щодо втраченого заробітку чи відриву від звичайних занять сторони та її представника.

Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Так, обчислення розміру середньої заробітної плати здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

Сума  компенсації  (відшкодування) за втрачений заробіток
обчислюється  за  кожну годину пропорційно до середньої заробітної
плати  особи. За загальним правилом заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні  2  календарні  місяці  роботи, що передують події, з якою
пов’язана  відповідна  виплата.

 

Загальний розмір виплати  не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час виходячи   із   трикратного   розміру  прожиткового  мінімуму  для працездатних осіб.

Сума  компенсації (відшкодування) за відрив від звичайних
занять  обчислюється  пропорційно до розміру прожиткового мінімуму
для   працездатних   осіб,   встановленого   законом  на  1  січня
календарного  року,  в  якому приймається процесуальне рішення або
здійснюється  процесуальна дія, і не може перевищувати її розміру,
обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, встановлені Постановою № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», встановивши нові розміри компенсації (в ред. від 28 лютого 2018 року № 155).

Стаття 139 ЦПК щодо витрат, пов’язаних із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз зазнала значних змін у новій редакції ЦПК. Її норми розповсюджують не тільки на витрати, пов’язані із проведенням експертиз, а й залученням експертів з питань права, оновлені правила щодо сторони, яка несе відповідні витрати тощо.

Згідно ч. 4 ст. 69 ЦПК свідок має право на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду. Згідно ст. 139 ЦПК під «витратами, пов’язаними з викликом до суду» розуміються: 1) витрати, що пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла;  2) втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Оскільки  новою редакцією Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 155) затверджені граничні розміри компенсації витрат за втрачений заробіток та за відрив від звичайних занять тільки стороні, на користь якої ухвалено рішення та її представникові, можна зробити висновок, що граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням свідків не передбачений чинним законодавством.

Розумність та обґрунтованість витрат за втрачений заробіток та за відрив від звичайних занять має бути доведена суду.

Якщо допит свідка заявлений стороною арбітражного (третейського) розгляду, то згідно ч. 3 ст. 94 ЦПК в ухвалі про виклик свідка суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат свідка, пов’язаних із його допитом.

Експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов’язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов’язків. Раніше порядок сплати винагороди експерту, спеціалісту чи перекладачу визначається відповідно до Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування)   витрат   та   виплати   винагороди   особам,  що викликаються  до  органів  досудового  розслідування, прокуратури, суду  або  до  органів,  у провадженні яких перебувають справи про адміністративні     правопорушення,     та    виплати    державним спеціалізованим  установам  судової  експертизи  за  виконання  їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710.

В новій редакції цієї Інструкції нема згадки на цивільне судочинство. Винагорода цим особам сплачується згідно умов цивільно-правових договорів.

Хоч в ст. 139 ЦПК йдеться тільки про виплату винагороди експертові, спеціалістові чи перекладачеві, але у спеціальних статтях присвячених цим учасникам судового процесу передбачено також інші витрати.

Згідно ст. 72 ЦПК експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Згідно ст. 73 ЦПК експерт з питань права має право на оплату послуг та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз не передбачений чинним законодавством.

Згідно ст. 74 ЦПК спеціаліст має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду.

Згідно ст. 75 ЦПК перекладач має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних із викликом до суду.

Якщо судові витрати були забезпечені згідно приписів ст. 135 ЦПК суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються судом, якщо такого забезпечення не вимагалось чи не передбачались певні витрати – вони виплачуються особою, на яку суд поклав такий обов’язок (див. також ст. ст. 135, 141, 149-153 ЦПК).

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача за новими нормами не обмежений граничними розмірами компенсації. Суд їх встановлює на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Оцінка судом розміру витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача здійснюється на основі критерію співмірності зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

За клопотанням іншої сторони суд може  зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Підставою такого зменшення є встановлене недотримання вимог щодо співмірності витрат. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, що має бути доведено стороною, яка заявляє клопотання про зменшення витрат.

Тому, суд може з власної ініціативи, обґрунтувавши в чому полягає неспівмірність, непропорційність, зменшити суму судових витрат.

Суд не має права за власною ініціативою ставити під сумнів вартість відповідних послуг, зазначених у договорах, рахунках (це справа сторін вирішувати, які послуги їм потрібні), але в силу ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов’язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

За загальним правилом, в справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ст. 294 ЦПК). Так, згідно ст. 299 ЦПК судові витрати, пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Але суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати. Згідно ст. 314 ЦПК судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). Згідно ст. 350-5 ЦПК судові витрати, пов’язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави. Але в будь-якому разі, згідно ст. 139 ЦПК,  якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок державного бюджету.

Частина 1 ст. 140 ЦПК регулює питання відшкодування витрат, пов’язаних з витребуванням доказів.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

При цьому в ухвалі про витребування доказів суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат осіб, пов’язаних із поданням відповідних доказів. Якщо попередньої оплати витрат не було передбачено, особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов’язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат (рахунки, договори тощо). Маються на увазі фактичні витрати.

Згідно ч. 2 ст. 140 ЦПК розмір витрат, пов’язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як і в ухвалі про витребування доказів, так і в ухвалі про проведення огляду доказів за місцем їх знаходження (див. ст. 85 ЦПК) суд вирішує питання забезпечення чи попередньої оплати витрат. Але у випадках, якщо попередньо такі втрати не були сплачені чи не було застосовано попереднє забезпечення судових витрат, згідно ст. 135 ЦПК, має бути вирішено питання їх компенсації, а також компенсації  витрат, пов’язаних з забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов’язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду. Розмір таких витрат встановлюється згідно поданих доказів (рахунки, договори тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 155) затверджені граничні розміри компенсації витрат пов’язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи — вони не можуть перевищувати 50 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.

 

Предыдущая статьяВпервые в Украине Интернет обошел по популярности телевидение
Следующая статьяСудебные расходы. Часть ІV. Расходы, связанные с явкой в суд сторон и их представителей, с привлечением (вызовом) свидетелей, экспертов, специалистов, переводчиков, проведением экспертиз, и другие расходы
Нелли Голубева
Доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры гражданского права, заведующая кафедрой гражданского процесса Национального университета «Одесская юридическая академия», заслуженный юрист Украины, адвокат.
В 2002 году закончила Одесскую национальную юридическую академию с отличием.
В 2005 году защитила диссертацию на получение научной степени кандидата юридических наук по теме «Обязательства из публичного обещания вознаграждения». С сентября 2006 года работала на должности доцента кафедры гражданского права. С сентября 2014 года – профессора кафедры гражданского права Национального университета «Одесская юридическая академия».
В 2013 году защитила диссертацию на получение научной степени доктора юридических наук по теме «Обязательства в гражданском праве Украины: методологические основы правового регулирования».
С февраля 2015 года – заведующая кафедрой гражданского процесса Национального университета «Одесская юридическая академия».
Сфера научных интересов: вопросы и проблемы, связанные с обязательственным правом, правом собственности, наследственным и семейным правом, а также общетеоретические проблемы гражданского права и гражданского процессуального права. Вопросами процессуальных отраслей права Украины занимается с 2010 года: была соредактором комментариев к ГПК Украины и соредактором учебника по гражданскому процессу Украины, а также соавтором к научно-практическим комментариям к КАС и ХПК.
Автор более 200 научных и учебно-методических работ.
С 2016 года – являлась членом научно-консультативного совета при Верховном Суде Украины, с 2018 года – член научно-консультативного совета при Верховном Суде.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here