Голубєва Неллі Юріївна,

д.ю.н, проф.,  зав. каф. цивільного процесу,

проф. каф. цивільного права

НУ «Одеська юридична академія», адвокат

 

 

 

Загальні положення про судові витрати, попереднє визначення суми судових витрат, забезпечення судових витрат, відстрочення та розстрочення судових витрат були висвітлені у попередніх публікаціях:

 

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК «витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави».

Норми ст. 137 ЦПК зазначали значних змін із новою редакцією ЦПК.

Розповсюджується її дія тільки на витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, а граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу (сам термін змінений на «правничу»), передбачений раніше чинним законодавством – скасовано.

Як і раніше, ці витрати, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (раніше було зазначено про безоплатну правову допомогу, тепер змінено на «за рахунок держави», що є більш точним та чітко вказує на випадки надання правничих послуг згідно Закону України «Про безоплатну правову допомогу», який визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок його реалізації, підстави та порядок надання безоплатних правових послуг).

Адвокати – це особи, які володіють спеціальними знаннями в області права і практичним досвідом ведення справ у суді, для яких захист і надання допомоги в захисті прав, свобод та інтересів інших осіб – професійне заняття. У відповідності із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.

Професійна допомога при розгляді цивільної справи в суді є надзвичайно важливою та необхідною гарантією реалізації, захисту та охорони прав та свобод людини і громадянина в Україні.

Розподілу підлягають саме витрати на правничу допомогу адвоката

Згідно ч. 1 ст. 135 ЦПК разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи. Тому, сторона, яка розраховує на компенсацію своїх витрат на надання правничої допомоги обов’язково має додати такий розрахунок та документально підтвердити понесені витрати. За відсутності заперечення з іншої сторони про неспівмірність цих витрат та дотриманні інших умов зазначених у ст. 141 ЦПК – витрати мають бути компенсовані за правилами зазначеної статті.

Розподілу підлягають саме витрати на правничу допомогу адвоката. Вимоги щодо розподілу судових витрат, згідно розрахунку судових витрат, який зроблений позивачем, в частині надання правової допомоги особами, які не є адвокатами не підлягають задоволенню (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №810/4749/15).

розмір витрат на правничу допомогу не обмежений у законодавстві, але він має бути: розумний та  доведений

Хоч натепер розмір витрат на правничу допомогу не обмежений у законодавстві, але він має бути розумний та, якщо ці витрати підлягають розподілу між сторонами,  має бути доведений

 Обґрунтування понесених витрат покладається на сторону, яка їх понесла. Для оцінки розумності та співмірності зазначених витрат до суду подається детальний опис робіт/послуг та підтвердження понесених фактичних витрат, які здійснив адвокат, виконуючи доручення. Оскільки гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, оцінка розумності гонорару має безпосередній зв’язок із складністю послуг.

Документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за загальним правилом (виключення див. ч.ч. 3, 9 ст. 141 ЦПК).

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Документальним підтвердженням цих витрат  є:

1) договір про надання правової/правничої допомоги, договір доручення, договір про надання юридичних послуг (договір із адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням у письмовій формі);

2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.);

 3) підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акт приймання-передачі послуг за договором);

 4) документи, що підтверджують витрати адвоката, необхідні для виконання доручення клієнта (витрати на відрядження, нотаріальні послуги, переклад документів тощо).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Склад та розміри витрат, пов’язаних з оплатою правничої допомоги, належать до предмета доказування у справі.

У випадку надання професійної правничої допомоги самозайнятою особою також необхідно додати докази ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат (постанови Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №821/1594/17 та від 19.10.2018 у справі №813/4989/17).

Більш справедливим здається інше вирішення цього питання. Так, зазначено, що посилання позивача на обов’язковість ведення адвокатом Книги обліку доходів та витрат, які ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, колегія суддів їх не приймає, оскільки предметом спірних правовідносин є фактичне понесення витрат на правову допомогу та їх відшкодування відповідною стороною у справі, тому для підтвердження витрат на правову допомогу дані з Книги обліку доходів і витрат адвоката не потрібні (постанова Верховного Суду (КАС) № 569/17904/17 від 01.10.2018 р.) Облік отриманих доходів адвокатом та в подальшому його оподаткування не є предметом спору.

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Для вирішення апеляційним та касаційним судом питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку із переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції, сторона процесу зобов’язана подавати відповідні докази під час апеляційного та касаційного провадження.

Верховний Суд в ухвалі від 08 квітня 2019 року у справі № 161/9568/17 зазначив, що відповідач порушує питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яка полягала в наданні консультацій, ознайомленні з матеріалами справи, підготовці до розгляду справи, складанні процесуальних документів, участі в судових засіданнях в суді першої інстанції. Проте, в порушення вимог ст. ст. 134, 141 ЦПК відповідач не подавав до суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, не подавав доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу. Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав, участі в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача не брав. Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті додаткового судового рішення правильно виходив із того, що питання про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідач повинен був порушувати у суді першої інстанції. Апеляційний суд вправі ухвалити рішення про розподіл судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, проте з матеріалів касаційного провадження вбачається, що доказів понесення таких витрат відповідач не надав.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Інша сторона може поставити під сумнів розрахунок витрат на правничу допомогу. Варто враховувати, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст. 12 ЦПК України).

Оскільки ЦПК не обмежує розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу, передбачено можливість запобігти зловживанням у визначення цього розміру з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу.

Підставою зменшення розміру витрат може бути їх неспівмірність із значеними у ст. 137 ЦПК обставинами:

 

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг)

Доказування ринкової вартості послуг адвоката може ґрунтуватися як на середньостатистичних даних щодо оплати праці відповідного виду в певному регіоні, що готуються Державною службою статистики України, так і на ринковій вартості юридичних послуг.

Визначення ринкової вартості юридичних послуг досить складне питання, оскільки юридичні послуги не є стандартизованими, принаймні у сфері судового представництва, де аналогійні справи можуть значно відрізнятися за обсягом доказової бази та іншим факторам.

Складно встановити їх середню вартість і тому, що юридичні фірми не завжди готові розкривати таку інформацію, зазвичай відносини клієнтів і юристів носять конфіденціальний характер. Вартість юридичних послуг часто досить суб’єктивна та залежить не тільки від якості, а й ступеню довіри довірителя.

Тому на ціну юридичних послуг впливають два головних чинника:

  • характеристика справи — категорія спору, складність справи з точки зору обсягу документів, експертиз, розрахунків та іншої доказової інформації, кількості учасників, наявності однакової практики або її відсутності тощо;
  • характеристика самого виконавця.

При цьому має враховуватися кваліфікація адвоката, оскільки  розмір погодинної ставки адвоката чи вартості виконання ним певного виду робіт може суттєво відрізнятися. Високий рівень кваліфікації може оцінюватися з огляду на стаж роботи в сфері права, участь певного адвоката у спеціальних сертифікаційних програмах, тренінгах з певної проблематики, кількість справ певної категорії, в яких брав участь адвокат та отримав позитивний результат для довірителів тощо. Ці фактори, зазвичай, впливають на вартість послуг конкретного адвоката.

Згідно з конституційного припису кожен має право на професійну правничу допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав. Сторона не обмежена у виборі найкращого фахівця у певній сфері для захисту своїх прав, але якщо цей тягар ляже на іншу сторону після розподілу судових витрат, несправедливим було б правило про безумовну компенсацію надмірних витрат (необ’єктивних, витрат «престижу»).

Тому суд оцінює розумність залучення до ведення справи, наприклад, спеціаліста з високим рівнем кваліфікації.

Але треба враховувати, що характеристика особистості адвоката має меншу вагу ніж характеристика складності справи.

 

Орієнтиром у визначенні вартості послуг адвоката можуть бути Рекомендовані ставки адвокатського гонорару, затверджені Радами адвокатів окремих областей. Але, у конкретній справі ціна може дуже сильно відрізнятися, виходячи з багатьох факторів, характерних для цієї справи, тому показники середньої вартості юридичних послуг завжди будуть тільки орієнтовними.

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг)

Верховний Суд у рішенні від 01.10.2018 у справі №569/17904/17 зазначив, що на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Верховний Суд підкреслив необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за недоцільні, дублюючі одна одну, послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків. Витрати за час перебування адвоката у судовому засіданні повинні підтверджуватися хронометричними даними протоколу судового засідання (постанова Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №810/4749/15).

В іншій справі суд зазначив, що витрачені адвокатом 5,3 години на опрацювання постанови Київського апеляційного господарського суду, касаційної скарги на зазначену постанову та підготовку відзиву, вбачається завищення часу, необхідного для опрацювання зазначених документів та підготовку відзиву. Суд вважає, що для цього вистачило б 3 години (додаткова постанова Верховного Суду від 22.06.2018 р. у справі №910/16953/16, схожий висновок — додаткова постанова Верховного Суду від 11.06.2018 р. у справі №923/567/17).

Однією з форм визначення ціни юридичних послуг є погодинна оплата. Це звичайна світова практика, яка в Україні не має розповсюдження (окрім власне часу судових засідань, які досить легко відрахувати). Навіть, якщо у договорі не передбачено погодинна оплата, суд може враховувати час витрачений адвокатом. Фактично у цьому випадку, суд оцінює знову ж складність справи.

Для того, що запобігти суб’єктивній оцінці судом такого часу  необхідно разом з поданням детального опису наданих послуг адвокатом, додавати обґрунтування часу, витраченого адвокатом на певний вид правничої допомоги (зокрема, на основі складності справи, ціни позову, кількості учасників справи та необхідності вивчати позицію кожного з учасників тощо).

Тому при укладанні договору бажано включити до договору умови про порядок визначення вартості наданих послуг за ведення відповідної судової справи (почасова оплата, фіксована сума тощо) та детально фіксувати послуги, які надаються у рамках ведення певної судової справи, витрачений час на певні послуги та їх вартість.

Якщо в справі беруть участь декілька адвокатів, їх участь також має бути обґрунтована з точки зору реальної потреби такого залучення. Так, Верховний Суд зменшив розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу з 120 тис. грн до 5 тис. грн., з огляду на відсутність, необхідності участі у справі 3-х адвокатів як представників сторони у справі (додаткова постанова Верховного Суду від 26.09.2018 р. у справі №753/15683/15).

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт

Наприклад, Верховний Суд зазначив, що з огляду на те, що витрати у сумі 65 000 грн є неспівмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді касаційної інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача-2; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з Міністерства оборони України становить надмірний тягар для позивача-2, що суперечить принципу розподілу таких витрат, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з Міністерства оборони України на користь відповідача 32 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції», — йдеться у додатковій постанові колегії КГС ВС від 24.01.2019 р. у справі №910/15944/17.

В іншій справі Верховний Суд, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи додатковий договір № 2 до договору про надання правової допомоги від 30 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об’єднанням «Фіделіум», опис наданих послуг, квитанція до прибуткового касового ордера Адвокатського об’єднання «Фіделіум» на суму 20 000 грн. а також копія акта виконаних робіт (наданих послуг), не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

З опису робіт (наданих послуг) вбачається, що вказані послуги надавалися ОСОБА_1. адвокатом та полягають у тому, що адвокат надав консультації, узгодив правову позицію у справі, підготовив та подав відзив на касаційну скаргу. Також в акті виконаних робіт у якості виконаної послуги зазначено — участь у судових засіданнях. При тому, що касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження без виклику сторін у справі.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на касаційну скаргу та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн є завищеними, не є належним чином обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат. Крім того, представник не приймав участі в судовому засіданні в суді касаційної інстанції, що дає підстави для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн (постанова від 06.06.2019 № 752/4513/17).

Якщо обсяг виконаних робіт обґрунтовано достатньо та розмір є розумним, суди задовольняють відповідні вимоги. Так, наведемо справу в якій адвокат досить скрупульозно підійшов до документального підтвердження витрат. Верховний Суд зазначив, що як вбачається із поданої заяви про ухвалення додаткового судового рішення, представником позивача заявлені вимоги до відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката у вигляді підготовки та подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 826/841/17 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

В матеріалах справи міститься Договір про надання правової (правничої) допомоги № 11/05-1 від 11 травня 2018 року, укладений між Фізичною особою-підприємцем адвокатом Кальком Дмитром Олексійовичем та позивачем ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 5 зазначений договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до моменту його розірвання, про що укладається додаткова угода.

28 березня 2019 року у межах строку, зазначеного в ухвалі Верховного Суду від 04 березня 2019 року, представником позивача подано відзив на касаційну скаргу відповідача, до якого додано примірник Договору про надання правової (правничої) допомоги , оригінал квитанції про оплату послуг по рахунку .. згідно Договору про надання правової (правничої) допомоги у справі №   826/841/17 на суму 5000 грн., Рахунок №1 згідно Договору про надання правової (правничої) допомоги на суму 5000 грн., Акт виконаних робіт до Договору про надання правової (правничої) допомоги ..., копію ордеру на надання правової допомоги адвокатом .., копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю .., копію посвідчення адвоката .., копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України .. та ставки гонорару адвоката .

Відповідно до Акта виконаних робіт .. адвокатом .. було проведено аналіз судової практики, вартість робіт 1000 грн. за 2 години роботи та підготовлено відзив на касаційну скаргу відповідача у справі №   826/841/17, вартість робіт 4000 грн. за 5 годин роботи, разом вартість усіх послуг 5000 грн.

Досліджуючи надані представником позивача документи, суд встановив, що Договором передбачено надання правової допомоги саме у справі № 826/841/17.    Акт та рахунок обумовлює вартість юридичних послуг та порядок розрахунків за правову (правничу) допомогу у суді касаційної інстанції в адміністративному провадженні № К/9901/5157/19.

Рахунок та платіжне доручення, як первинні документи, відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , містять всі необхідні реквізити, в них вказано призначення платежу з посиланням на відповідний Договір та номер адміністративного провадження у суді касаційної інстанції.

Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду касаційної інстанції матеріали доводять факт понесення позивачем витрат за складання та подання відзиву до Верховного Суду саме в адміністративній справі № 826/841/17 в касаційному провадженні № К/9901/5157/19 на загальну суму 5000 грн.

Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що зазначений відзив на касаційну скаргу не є «науковою діяльністю» представника позивача, а складається із витягів законодавства, витягів із справ Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки таке твердження не ґрунтується на жодних положеннях закону та спростовується наявним у матеріалах справи відзиві на касаційну скаргу, який свідчить про проведену адвокатом роботу, крім того доводи зазначеного відзиву були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами касаційного перегляду справи.

У контексті цієї справи суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин (додаткова постанова ВС від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17). Останнє твердження настільки актуальне для розвитку взагалі судового права, що ми його повторюємо вже вдруге. Воно справедливо щодо будь-яких суб’єктів права.

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

 Критерій ціни позову дозволяє урахувати об’єктивну обставину, оскільки зазвичай, вартість послуг має бути співмірним із вартістю того, що має бути отримане за результатами розгляду справи, наприклад, право на певне цінне майно. Критерій значення справи для сторони дозволяє урахувати суб’єктивну обставину, оскільки при певних обставинах, особливе соціальне положення сторони, вплив справи на її ділову репутацію тощо можуть вибачати певну неспівмірність ціни позову та вартості (високої)  правничих послуг.

В одній із справ Верховний Суд (постанова від  22 квітня 2019 року у справі № 545/1736/17) зазначив таке. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із передбаченого ч. 1 ст. 1261 права позивачів на частку у спадковому майні. Вирішуючи питання щодо судових витрат, місцевий суд виходив із того, що саме ОСОБА_7, яка є відповідачем у справі, повинна відшкодувати їх. Постановою апеляційного суду рішення районного суду в частині стягнення з відповідача на користь трьох позивачів судових витрат у загальній сумі 10 080,00 грн — скасовано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що при визначенні розміру судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів, місцевим судом не було враховано, що витрати на послуги адвоката в сумі 8 160,00 грн не відповідають обсягу виконаної роботи адвокатом, неспівмірні з предметом позову та складністю справи, яка є незначною, та підлягають зменшенню до 1 000,00 грн на кожного позивача. Касаційна скарга, крім того, мотивована тим, що відповідач не має будь-якого відношення до спору та жодним чином не порушувала законні інтереси позивачів, а тому покладення на неї відшкодування судових витрат є не правильним та безпідставним. Додатково просить врахувати, що є особою похилого віку, 1935 року народження, пенсіонеркою, розмір пенсії якої складає 1 615,13 грн.

Суд має враховувати всі зазначені у цій статті критерії в сукупності, в процесі оцінки співмірності заявлених витрат на правничу допомогу.

Має бути оцінена також доцільність (необхідність) послуг згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК.

Так, результат вирішення справи має бути безпосередньо пов’язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі (постанови Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №815/4300/17та від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

Має бути оцінено також чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК.

Пропорційність та обґрунтованість – це ті ж критерії, про які йшлося вище, а саме співмірність із: складністю справи, часом, витраченим адвокатом,  обсягом робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір — обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

Часто в судових рішеннях також традиційно додають інші критерії: реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Якщо під «реальністю адвокатських витрат» мати на увазі їх необхідність, то заперечень нема, але, якщо розуміти їх дійсність, реальне понесення, то маємо зазначити наступне.

Тому, можливе і включення до судових витрат «майбутніх» витрат за умови відповідності їх вищезазначеним критеріям. Хоч така теза досить незвична для вітчизняного судового процесу, але не позбавлена логіки. Якщо ці витрати неминуче мають бути сплачені (а не гіпотетично передбачаються), їх розмір та обґрунтованість доведенні – нема перешкод у їх відшкодуванні.

В редакції ЦПК 2004 року (ст.88) зазначалось, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої  сторони  понесені  нею і документально підтверджені судові витрати.

Частина 1 ст. 141 чинної редакції сформульована наступним чином: «Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог». Так само сформульована ч.2. Зникла згадка про «понесені» витрати.

Натомість у ч. 8 цієї статті зазначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тому, можливе і включення до судових витрат «майбутніх» витрат за умови відповідності їх вищезазначеним критеріям. Хоч така теза досить незвична для вітчизняного судового процесу, але не позбавлена логіки. Якщо ці витрати неминуче мають бути сплачені (а не гіпотетично передбачаються), їх розмір та обґрунтованість доведенні – нема перешкод у їх відшкодуванні.

Що стосується розумності розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи – цей критерій часто застосовується ЄСПЧ і, хоч не згаданий у проаналізованих нормах ЦПК. Розумність у ЦПК частіше пов’язується із строками. У значенні, яке тут надається терміну «розумність», йдеться про те, що суд також розподіляє судові витрати, виходячи з їх співмірності та відповідності обставинам справи, тобто поглинається пропорційністю.

Что касается финансового состояния обеих сторон — такой критерий в ГПК не упомянутый (но упоминается в судебной практике: постановление Кассационного гражданского суда от 31 января 2019 по делу № 185/1718/18 и от 6 июня 2019 по делу № 752/4513 / 17) считаем, что его применение нецелесообразно, ведь судебные издержки в конечном счете несет сторона, которая признана ответственной за нарушение прав другого лица, поэтому ее финансовое состояние не может быть извинением ее недобросовестности или лиц, за действия которых он отвечает.

сторона, яка ставить під сумнів судові витрати іншої сторони, має довести неспівмірність витрат на правничу допомогу адвоката

За текстом ст. 137 ЦПК можна зробити висновок, що тільки за клопотанням іншої сторони (а не за власною ініціативою) суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, Верховний Суд зазначає у постанові від 18.12.2018 у справі №910/4881/18, що місцевим господарським судом було встановлено, що Компанією понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 337 665,08 грн. (витрати на професійну правничу допомогу адвоката, а також вартість послуг помічника адвоката, які пов’язані зі справою та підготовкою до її розгляду). При цьому клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами від Товариства не надходило.

Це питання стало досить дискусійним за час дії нової редакції ЦПК. Так, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17 зазначив, що суди попередніх інстанцій, дослідивши подані Товариством докази (звіти по договору про надання правових послуг від 09.10.2017 N 3817, акти здачі-приймання робіт, рахунки, платіжні доручення) дійшли висновку про те, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат Товариства на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми та судових витрат, понесених стороною у даній справі. Доводи Товариства про те, що суд може зменшити суму судових витрат виключно за клопотанням іншої сторони судового провадження вже належним чином спростовано судом апеляційної інстанції з посиланням на приписи ГПК України та практику Європейського суду з прав людини.

В іншій справі зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (додаткова постанова ВС від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17)

Тобто маємо два кардинально різні погляди:

1) суд без клопотання іншої сторони не має право ставити під сумнів розрахунки судових витрат;

2) визначення обґрунтованого та пропорційного розміру судових витрат – дискреційне право суду.

Зазначимо, що в силу ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов’язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Тому, суд може з власної ініціативи, обґрунтувавши в чому полягає неспівмірність, непропорційність зменшити суму судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу.

Сторони можуть витратити на судові процедури скільки вважають за потрібне (але це їх право, але не обов’язок для суду відшкодувати все).

Для порівняння  зазначимо, що ЄСПЛ може призначити відшкодування заявнику понесених витрат. До цих витрат зазвичай відносять вартість юридичної допомоги, судові збори тощо. До них можуть входити витрати на проїзд і проживання, зокрема, для участі в слуханнях, які проводяться Судом. Витрати мають: 1) стосуватися справи («стосуються визнаних ним порушень»); 2) бути дійсними. Тобто, вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов’язаним їх сплатити, відповідно до зобов’язань; 3) бути необхідними. Тобто, їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося; 4) їх сума повинна бути обґрунтованою. Якщо Суд визнає їх надмірними, він призначить суму, яка, на його думку, є розумною. Суду мають бути надані докази, такі як докладні рахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними, аби Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані[1].

Тобто суд не тільки має впевнитися у тому, що витрати були понесені (або достовірно будуть понесені), але має впевнитися, що ці витрати були необхідні.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В європейських країнах також не відшкодовуються безумовно всі витрати, які сторони понесли. Витрати відшкодовуються за рахунок сторони, що програла:

1) в межах встановлених в законі спеціальних тарифних сіток (в Австрії, Бельгії, Німеччині, Італії);

2) в межах певного відсотка від величини позову (в Іспанії — 33,3% від ціни позову, а по немайновим позовами — 6 тисяч євро); 

3) суд визначає межу розумності судових витрат, які можна покласти на сторону, що програла, та вирішує це питання з урахуванням певних критеріїв (Великобританія, Франція, Швеція, Україна).

Таким чином, визначення розумності, навіть доведених витрат, є складною задачею, яка стоїть перед судом. Наприклад, у Великобританії спори про правильне визначення розміру судових витрат, умови і порядок їх відшкодування складають окрему категорію справ, які вирішуються суддями (cost judges), які спеціалізуються саме на таких справах. Справи у спорах про судові витрати в великих юридичних фірмах ведуться також  спеціальними юристами.

 

У юридичній спільноті також широко обговорювався висновок Верховного Суду щодо так званого «гонорару успіху». Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12.06.2018 р. у справі № 462/9002/14-ц дійшов висновку, що не є платою за надані адвокатом послуги так званий “гонорар успіху” (винагорода а досягнення позитивного рішення у справі), оскільки за нормами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо, які визначаються в договорі про надання правової допомоги. Одночасно додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі, то за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні ст. ст. 632, 903 ЦК та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Про гонорар успіху написано багато статей, порівняльних аналізів з іншими країнами за останні 10-15 років. Додамо погляд цивіліста на це питання (з точки зору саме вітчизняного цивільного права). Загальне правило договорів про надання послуг про те, що оплаті підлягає не результат, а процес надання послуги, означає, що послуга як така має бути оплачена, незалежно від досягнутого результату (за винятком випадків, коли сторона доведе, що послуги не відповідали якості, стандартам тощо, тобто були порушені умови договору).

Але це правило ні яким чином не суперечить тому, що може бути оплачений і результат також, якщо сторони про це домовились. Так званий «ефект послуги» дійсно знаходиться за межами власне договору про надання послуг, але він не є «байдужим» для юридичних відносин сторін, оскільки домовленість про оплату ефекту послуги має юридичний характер, не суперечить моральними устоям суспільства та не заборонена законодавством.

В українському цивільному праві нема заборони домовлятися про особливий порядок оплати наперед зазначеного найбільш бажаного результату, але при збереженні оплати послуги як такої (це відрізняє наш гонорар успіху від можливості у країнах загального права передбачити сплату тільки гонорару успіху).

Що стосується можливості включити гонорар успіху у судові витрати, які розподіляються між сторонами, вважаємо, що на сторону, що програла, такі витрати можуть частково покладатися у виключних випадках, тільки коли основний гонорар мав занижений характер, тому частину гонорару успіху можна вважати обґрунтованою. Але за загальним правилом такий гонорар не може включатися у витрати, які розподіляються між сторонами, в силу вимог дотримання пропорційності та розумності судових витрат.

Таким чином, згідно ЦПК, суд задовольняє вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у разі:

1) подання стороною до суду разом з першою заявою по суті, попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи;

2) подання до суду доказів, які підтверджують понесені стороною витрати на правничу допомогу та вони відповідають приписам ч.ч. 3,4,5 ст. 141 ЦПК;

3) неподання іншою стороною клопотання про зменшення розміру відшкодування на правничу допомогу (це не безумовна підстава, витрати все одно оцінюються судом);

4) відсутності розумних сумнівів у суду щодо обґрунтованості та пропорційності заявлених (документально підтверджених) витрат.

Доречі, в країнах, в яких практикується гонорар успіху, він зазвичай не перекладається на сторону, що програла, а в США, де гонорар успіху має найбільше розповсюдження, взагалі діє принцип, відповідно до якого кожен платить сам, а на іншу сторону судові витрати взагалі не можуть бути перекладені, за загальним правилом, наприклад, є деякі винятки для патентних спорів.

Згідно ч. 7 ст. 137 ЦПК витрати фізичних осіб, пов’язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

Відшкодування цих витрат більш схоже на цивільно-правове стягнення збитків. Але для їх стягнення не вимагається наявність провини юридичної особи. Вона несе відповідальність в силу припису закону. Оскільки не всі земельні ділянки (території — за термінологією цієї статті) належать юридичним особам, перекласти таку відповідальність на інших учасників цивільного обороту по аналогії не можна.

 

 

[1] ЄСПЛ. Вимоги щодо справедливої сатисфакції (Практична рекомендація видана Головою Суду 28 березня 2007 р. відповідно до правила 32 Регламенту Суду // https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_UKR.pdf

Предыдущая статьяВ Китае посадили киллеров, которые перепродавали друг другу заказ
Следующая статьяПрава и наилучшие интересы ребенка: обзор практики ЕСПЧ
Нелли Голубева
Доктор юридических наук, профессор, профессор кафедры гражданского права, заведующая кафедрой гражданского процесса Национального университета «Одесская юридическая академия», заслуженный юрист Украины, адвокат.
В 2002 году закончила Одесскую национальную юридическую академию с отличием.
В 2005 году защитила диссертацию на получение научной степени кандидата юридических наук по теме «Обязательства из публичного обещания вознаграждения». С сентября 2006 года работала на должности доцента кафедры гражданского права. С сентября 2014 года – профессора кафедры гражданского права Национального университета «Одесская юридическая академия».
В 2013 году защитила диссертацию на получение научной степени доктора юридических наук по теме «Обязательства в гражданском праве Украины: методологические основы правового регулирования».
С февраля 2015 года – заведующая кафедрой гражданского процесса Национального университета «Одесская юридическая академия».
Сфера научных интересов: вопросы и проблемы, связанные с обязательственным правом, правом собственности, наследственным и семейным правом, а также общетеоретические проблемы гражданского права и гражданского процессуального права. Вопросами процессуальных отраслей права Украины занимается с 2010 года: была соредактором комментариев к ГПК Украины и соредактором учебника по гражданскому процессу Украины, а также соавтором к научно-практическим комментариям к КАС и ХПК.
Автор более 200 научных и учебно-методических работ.
С 2016 года – являлась членом научно-консультативного совета при Верховном Суде Украины, с 2018 года – член научно-консультативного совета при Верховном Суде.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here