Судові витрати. Частина V. Розподіл судових витрат між сторонами

Голубєва Неллі Юріївна,

д.ю.н, проф.,  зав. каф. цивільного процесу,

проф. каф. цивільного права

НУ «Одеська юридична академія», адвокат

 Питання судових витрат були висвітлені у попередніх публікаціях щодо:

• Судові витрати. Частина І. Загальні положення
• Судові витрати. Частина ІІ. Попереднє визначення суми судових витрат Забезпечення судових витрат. Відстрочення та розстрочення судових витрат
• Судові витрати. Частина ІІІ. Витрати на професійну правничу допомогу
• Судові витрати. Частина ІV. Витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду. Витрати, пов’язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз та інші витрати

Судові витрати розподіляються між сторонами по справі залежно від того на чию користь ухвалено рішення по справі (у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно), а судовий збір — пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч.1-2 ст. 142 ЦПК).

Крім того, ЦПК передбачено декілька спеціальних правил щодо розподілу судових витрат.

Так, згідно ст. 51 ЦПК відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

Згідно ст. 428 ЦПК у разі прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інші учасники справи можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ст. 452 ЦПК (при розгляді скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дією або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення) судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених у зв’язку із судовим розглядом, суд вирішує  під час ухвалення рішення (ст. 264 ЦПК).  У резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат. У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про повернення судового збору, а також призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат (ст. 265 ЦПК). Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (ст. 259 ЦПК). Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (ст. 270 ЦПК).

Якщо суд, згідно підстав визначених у ст. 255 ЦПК закриває провадження у справі, він має в ухвалі про закриття провадження у справі вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, вирішується у постанові суду апеляційної інстанції, а також нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, — у випадку скасування або зміни судового рішення (ст. 382 ЦПК);

Питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, вирішується у постанові суду касаційної інстанції, а також нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення (ст. 416 ЦПК).

Згідно ст. 168 ЦПК  у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Частина 3 ст. 141 ЦПК передбачає спеціальні обставини, які можуть вплинути на іншій, ніж зазначено у попередніх частинах цієї статті, розподіл судових витрат.

Тому, при розподілі судових витрат судом оцінюється обґрунтованість, пропорційність та доцільність цих витрат, не дивлячись на доведені факти понесення таких витрат (див. докладніше Судові витрати. Частина ІІІ. Витрати на професійну правничу допомогу).

Також судом оцінюється добросовісність сторони, на користь якої мають бути відшкодовані витрати, оскільки її недобросовісна поведінка тягне затягування справи та збільшення розміру понесених судових витрат. Крім того, сам факт недобросовісної поведінки особи тягне зменшення судових витрат, що їй відшкодовуються.

Як складова добросовісної поведінки законодавством трактується і намагання особи вирішити конфлікт мирним шляхом. Оскільки в законодавстві на сьогоднішній день ще не передбачені категорії справ, щодо яких обов’язково мають буди вжиті заходи досудового врегулювання спору (див. ст. 16 ЦПК), стороні не може ставитися в провину не звернення до відповідних заходів, але, якщо інша сторона пропонувала застосувати такі заходи, то судом має бути надана оцінка добросовісності поведінки сторони. Так само, має буди дана оцінка поведінці сторони щодо врегулювання спору мирним шляхом вже під час розгляду справи.

Частини 4 та 5 ст. 141 ЦПК є санкцією за недобросовісну поведінку сторони при виконання обов’язку, передбаченого ст. 134 ЦПК. Незастосування відповідних санкцій можливе при доведенні відсутності провини сторони в заниженні попереднього розрахунку судових витрат чи істотному завищені попереднього розрахунку судових витрат.

Так, формулювання «сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку» та «сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми» означає відсутність розумних підстав передбачити їх збільшення/зменшення з огляду на відомі стороні обставини на момент розрахунку.

Ці норми також направлені на недопущення зловживань сторін, при проведенні відповідних попередніх розрахунків. Особливо щодо завищення суми судових витрат у попередньому розрахунку – санкції важче, ніж при заниженні – до відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат повністю (крім судового збору). Натомість при заниженні суми витрат у попередньому розрахунку — суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат тільки в частині такого перевищення.

Держава несе частину тих судових витрат щодо яких у законодавстві для різних категорій осіб передбачено звільнення від сплати судових витрат. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 155) коли обидві сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком; компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах; підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Компенсація судових витрат у цивільних справах здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань судів, якими винесено відповідне рішення.

Велика Палата Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 141 ЦПК у випадку  задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, зазначила, що судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору (а саме стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1280 грн – постанова від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17).

У справі за № 6-1065цс17  (постанова від 16.08.2017 р.) Верховним Судом була висловлена наступна правова позиція. Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

У справі № 6-1467цс17 (постанова від  27.09.2017 р.) Верховним Судом була висловлена наступна правова позиція. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 цього Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За положеннями частин першої, другої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення щодо розподілу судових витрат і стягуючи з позивача за зустрічним позовом судовий збір у дохід держави за подання відповідачем за зустрічним позовом апеляційної скарги, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, залишив поза увагою ту обставину, що позивач за зустрічним позовом є особою, яка має пільги щодо сплати судового збору при поданні позовної заяви, оскільки він є громадянином, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та не обґрунтував наявності правових підстав для покладення на нього обов’язку зі сплати зазначеного судового збору в дохід держави.

Аналогічно Верховний Суд України у постанові від 31.05.2017 № 504/2418/14-ц зазначив, що у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки судового збору, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, не звернув уваги на зазначені норми закону, безпідставно не застосував норму п.9 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» до спірних правовідносин, за якою відповідачку, яка є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством, звільнено від сплати судового збору, й безпідставно вирішив питання про стягнення з неї судового збору. Крім того, позивач є інвалідом Великої Вітчизняної війни та інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням, виданим 17.04.2006. Відповідно до п.8 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» інваліди Великої Вітчизняної війни звільнені від сплати судового збору. Таким чином, судові витрати у цій справі мають компенсуватися за рахунок держави. Зазначені порушення призвели до неправильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат, що відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині, оскільки сторони звільнено від сплати судового збору.

Згідно ст. 209 ЦПК завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Розмір судових витрат має бути не тільки обґрунтований та розумний, він також має бути доведений (при цьому витрати можуть як вже понесені, так і понесені у майбутньому). Склад та розмір судових витрат  входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової/правничої допомоги, договір доручення, замовлення висновку експерта у галузі права тощо, документи, що свідчать про оплату за цими договорами та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені (див. Судові витрати. Частина ІІІ. Витрати на професійну правничу допомогу).

Строк подачі цих доказі визначений імперативно — до закінчення судових дебатів у справі (див. ст.ст. 242-244 ЦПК) або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно ст. 246 ЦПК якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. При цьому, суд ухвалює додаткове рішення.

Новою редакцією ЦПК передбачено декілька важливих та дієвих санкцій, які застосовуються до сторони у випадку зловживанням цивільними процесуальними правами (див. ст. 44 ЦПК). Частиною 9 ст. 141 ЦПК передбачено покладання на недобросовісну сторону (чи сторону, яку представляв недобросовісний представник – як наслідок вибору недостойного представника) судових витрат повністю або частково навіть, якщо спір вирішений на її користь.

Невід’ємним елементом процесуальної поведінки є добросовісне користування процесуальними правами учасниками судового процесу та їхніми представниками. Недобросовісна поведінка вважається зловживанням процесуальними правами. На жаль, у законі не визначено поняття «зловживання процесуальними правами», а тільки указується на недобросовісну поведінку як зловживання правами та перелічуються можливі різновиди такої недобросовісної поведінки, що може утруднити застосування на практиці вищезазначених норм. Цей перелік не обмежується тільки випадками, зазначеними у коментованій статті. Зловживанням процесуальними правами може бути визнана будь-яка поведінка, яка має ознаки недобросовісної, з можливістю застосувати передбачені законом санкції (див. п. 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК).

Тобто якщо зловживання правом процесуальним законодавством розкривається через недобросовісну поведінку, ключовим для його визначення є визначення поняття недобросовісної поведінки. Пропонуємо вважати, що зловживання цивільними процесуальними правами – це недобросовісні дії учасників судового процесу, направлені на реалізацію суб’єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою яких один учасник цивільного процесу чи його представник навмисно або недбало заподіює шкоду іншим учасникам процесу чи їх представникам чи правосуддю в цілому.

При цьому не йдеться про те, що має бути оцінена всяка поведінка учасника судового процесу на предмет її добросовісності, оскільки поодинокі випадки поведінки, що можуть мати зовнішній вигляд недобросовісної, можуть мати інші причини: необізнаність, помилка тощо. Але на умисну недобросовісну поведінку може вказувати зокрема, систематичність, відсутність розумних підстав певної поведінки тощо. В деяких країнах до підтвердження сутяжницької поведінки відносяться також поведінка учасника в інших справах до того ж відповідача чи з незначними сумами протягом певного періоду тощо.

У ч.2 ст. 44 ЦПК зловживання процесуальними правами розкривається через іншу категорію (не через недобросовісну поведінку). Так, зловживанням процесуальними правами названі дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Згідно ч. 1 ст. 2 завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Визначення зловживання процесуальними правами тільки через категорію «дії, що суперечать завданню цивільного судочинства» саме по собі не дає змоги виявити, що є зловживанням процесуальними правами, а що є реалізацією процесуальних прав учасниками процесу, але, наприклад, таке, що веде до втрат процесуального часу. Тільки визнання відповідних дій недобросовісною поведінкою дає змогу говорити про зловживання процесуальними правами.

Таким чином, зловживанням процесуальними правами може бути визнана будь-яка поведінка, яка має ознаки недобросовісної.

На суд покладено обов’язок запобігання зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вжиття заходів для виконання ними їх обов’язків (ст. 12 ЦПК).

Крім того, в ст. 141 ЦПК йдеться про випадок якщо спір взагалі виник «внаслідок неправильних дій сторони».

Вважаємо, що мається на увазі як неправомірна поведінка, так і помилкова.

Таким чином, у добросовісної сторони з’являються підстави для зменшення понесених витрат у разі, якщо інша сторона зловживає процесуальними правами.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат за правилами ст. 141 ЦПК (див. також ст.ст. 376, 382, 416 ЦПК). Так, Верховний Суд зазначив, що з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, мали би покладатися на позивача. Проте позивач як споживач звільнена від сплати судового збору (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц). Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 7 коментованої статті).    Отже, слід компенсувати ПАТ «Банк …» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання касаційної й апеляційної скарг (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

Якщо оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат суд не здійснює.

Згідно ст. 142 ЦПК питання розподілу витрат вирішуються у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду

 Один з принципів цивільного процесу – процесуальної економії, досягається, в тому числі, досягненням мирової угоди між сторонами. Така поведінка сторін стимулюється коментованою нормою. Крім того, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем (див. ст. 206 ЦПК), але обов’язково до початку розгляду справи по суті, також розглядається як певна економія процесуального часу, тому винагороджується поверненням частини судового збору (50 відсотків судового збору), який був сплачений до державного бюджету. Такі ж правила передбачені і для стадій перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку (див., наприклад, ухвалу Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 645/1889/17-ц).

Стаття 142 ЦПК також встановлює певні гарантії інтересів як позивача так і відповідача, залежно від того, наскільки обґрунтованим був позов. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Даною нормою захищаються інтереси позивача, який змушений був звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права внаслідок неправомірної поведінки відповідача.

Статтею 207 ЦПК передбачено право сторін укласти мирову угоду, однією з умов якої може бути вирішено питання розподілу судових витрат. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Верховний Суд у постанові від 26.09.2018 р. у справі № 148/312/16-ц визначив умови та підстави, за яких у разі залишення позову без розгляду за заявою позивача відповідачу компенсуються виплати, пов’язані з розглядом справи, за необґрунтовані дії відповідача. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із того, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов’язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме дії позивача вважати необґрунтованими та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред’явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету — утиск прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисними та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

При цьому встановлено, що єдине, на що посилався відповідач при поданні заяви про компенсацію витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача — це те, що позивач пред’явив безпідставний позов і у подальшому у заяві по суті наводяться заперечення проти позову.

Установивши, що заява відповідача не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, Верховний Суд дійшов висновку, що подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, адже це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень у його реалізації.

На цьому закінчуємо висвітлення актуальних питань судової практики та доктрини щодо судових витрат. Якщо якісь актуальні питання не були висвітлені, просимо зазначити про це.