Перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання обов’язку всіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови. Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду.
Постанова від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24.
Суди попередніх інстанцій визнали військовозобов’язаного винуватим у тому, що він після отримання повістки без поважних причин не прибув до ТЦК та СП для проходження військової служби у військовій частині. Обвинуваченого було засуджено за ст. 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Сторона захисту, в касаційній скарзі, стверджує, що неприбуття засудженого було пов’язане з тим, що він належить до релігійного об’єднання Свідків Єгови, віровчення яких не дозволяє йому виконувати будь-яку військову службу. Також, сторона захисту зазначила, що через глибокі релігійні переконання кримінальна відповідальність стосовно засудженого виключається.
Положення ч.4 ст.35 Конституції України передбачають, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Суд неодноразово зазначав, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це дві самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження сааме строкової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну службу, цим Законом не встановлена.
Тобто, Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час та громадяни можуть ними скористатися, проте у воєнний час під час мобілізації і оборонної війни обов’язок захисту України, покладається на всіх громадян України незалежно від їх віросповідання.
Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов’язку не лише в бойовій обстановці, а й може бути пов’язаний з іншими видами несення служби , наприклад, вивезення поранених, ремонт техніки тощо.
У цьому провадженні, засудженого планували задіяти у захисті України як зв’язківця, проте він не з’явився для проходження військової служби, зокрема тієї, яка не пов’язана з використанням зброї. Також згідно з показаннями свідка, засудженому була вручена повістка на навчання, максимально віддалена від бойових дій, а саме навчання – на зв’язківця.
Інформація від сторони захисту про те, що засуджений як свідок Єгови взагалі не може виконувати функції зв’язківця, повара чи водія, адже буде змушений носити військову форму, — оцінюється судом як категорична відмова від виконання обов’язку по захисту України загалом.
У час, коли Україна здійснює самооборону та коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави і інтересами самого громадянина.
Військовий напад на державу та самооборона проти такої агресії є винятковим випадком який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служб з релігійних мотивів.
Суд вважає, що держава зі свого боку виконала всі позитивні зобов’язання і пропорційність між виконаннями обов’язку по захисту держави та віросповіданням конкретного громадянина, були враховані.
Тож, Суд ухвалив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.