Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Швейцарія порушила права дитини, народженої в результаті сурогатного материнства в США, не визнавши передбачуваного батька батьком.
Справа Д. Б. та інші проти Швейцарії стосувалась одностатевої пари, яка була зареєстрованим партнером у Швейцарії та уклала контракт про сурогатне материнство в США, згідно з яким народилася дитина — третій заявник.
Заявники скаржилися, зокрема, на те, що швейцарські органи влади відмовилися визнати відносини «батько-дитина», встановлені судом США між передбачуваним батьком (перший заявник) і дитиною, народженою через сурогатне материнство (третій заявник).
Органи влади Швейцарії визнали зв’язок «батько-дитина» між генетичним батьком (другим заявником) і дитиною.
У рішенні Палати ЄСПЛ більшістю у шість голосів проти одного постановив, що мало місце порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя дитини, народженої через сурогатне материнство) Європейської конвенції з прав людини.
Суд також одноголосно постановив, що порушення статті 8 (право на повагу до сімейного життя передбачуваного батька та генетичного батька) не було.
Головною особливістю, яка відрізняла цю справу від тих, які суд розглядав раніше, було те, що перші двоє заявників були одностатевою парою в зареєстрованому партнерстві.
На момент народження дитини внутрішнє швейцарське законодавство не давало заявникам можливості визнати стосунки «батько-дитина» між передбачуваним батьком (першим заявником) і дитиною. Усиновлення було відкритим лише для подружніх пар, за винятком тих, хто перебуває у зареєстрованому партнерстві.
Усиновити дитину зареєстрованого партнера стало можливим лише у 2018 році, тобто заявники не мали можливості домогтися остаточного визнання стосунків між батьками та дітьми протягом майже семи років і восьми місяців.
Таким чином, суд постановив, що для швейцарських органів влади відмовити у визнанні законно виданого іноземного свідоцтва про народження в тій мірі, в якій воно стосувалося стосунків між батьком і дитиною між передбачуваним батьком і дитиною, без надання альтернативних засобів визнання цих стосунків, не було найкращі інтереси дитини.
Загальна та абсолютна неможливість протягом значного періоду часу отримати визнання стосунків між дитиною та першим заявником становила непропорційне втручання у право третього заявника на повагу до приватного життя відповідно до статті 8.
Таким чином, Швейцарія вийшла за межі своєї свободи розсуду, не передбачивши вчасно законодавчого положення про таку можливість.
Стосовно першої та другої заявниць, суд перш за все зазначив, що угода про сурогатне материнство, яку вони використовували для створення сім’ї, суперечила державній політиці Швейцарії.
Далі було встановлено, що практичні труднощі, з якими вони могли зіткнутися у своєму сімейному житті через відсутність визнання швейцарським законодавством стосунків між першим і третім заявниками, були в межах дотримання статті 8 Конвенції.
