У випадках, передбачених у статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», наприклад, у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, якщо здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, державний або приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу, про що приймає постанову. Стягувач у такому випадку має право повторно пред’явити виконавчий документ до виконання.

Відповідно до частини п’ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред’явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Тож виникає запитання: який день вважати днем повернення виконавчого документа, що перериває строк пред’явлення такого документа до виконання?

Практичний інтерес відповідь на нього має у тому випадку, коли виконавчий документ був повернутий стягувачу зі спливом значного строку після прийняття виконавцем постанови про його повернення і від цього залежить вирішення питання дотримання відповідного строку при повторному пред’явленні виконавчого документа до виконання.

Правову позицію з цього питання висловив Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду у справі № 2-245/11.

Обставини справи: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (стягувач у виконавчому провадженні) звернулося зі скаргою про визнання дій начальника та головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі – відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області) неправомірними.

Скарга обґрунтовувалася тим, що постановою від 03 вересня 2013 року державний виконавець відділу примусового виконання рішення УДВС ГТУЮ  Миколаївській області повернув виконавчий лист стягувачу у зв’язку з відсутністю в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.

23 жовтня 2014 року виконавчий лист повторно пред’явлено до виконання, однак державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження через відсутність належно завіреної довіреності представника стягувача.

16 грудня 2014 року стягувач повторно пред’явив виконавчий лист до виконання.

29 грудня 2014 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 45946695 за цим виконавчим листом.

24 лютого 2016 року зазначена постанова скасована начальником відділу примусового виконання УДВС ГТУЮ у Миколаївській області у зв’язку з пропуском стягувачем річного строку пред’явлення виконавчого документа до виконання. Цією постановою скасовано постанову про розшук майна боржника від 13 січня 2015 року, акт опису та арешту майна від 15 грудня 2015 року та постанову про арешт майна боржника й оголошення заборони на його відчуження від 15 грудня 2015 року.

Другою постановою начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 24 лютого 2016 року знято арешт з майна боржника, накладений постановою від 15 грудня 2015 року.

01 березня 2016 року постановою головного державного виконавця відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом.

Стягувач вважає, що строк пред’явлення виконавчого листа до виконання він не пропустив, оскільки постанову головного державного виконавця про повернення виконавчого листа від 03 вересня 2013 року він отримав 21 лютого 2014 року, а повторно його пред’явив до виконання 23 жовтня 2014 року.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2016 року у задоволенні скарги відмовлено з посиланням на те, що виконавчий лист № 2-245/2011 повернутий постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 03 вересня 2013 року, тому він міг бути повторно пред’явлений стягувачем до виконання у строк до 04 вересня 2014 року, проте стягувач пред’явив виконавчий лист до виконання з порушенням встановленого строку.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2016 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою визнано неправомірними оскаржувані постанови начальника та головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області.

Ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 13 квітня 2017 року мотивована тим, що з матеріалів виконавчого провадження та з пояснень головного державного виконавця Сазонова Д. К. встановлено, що вказане виконавче провадження не містить відомостей про вручення стягувачу рекомендованого листа з повідомленням про відправлення спірного виконавчого листа та постанови від 03 вересня 2013 року про повернення виконавчого документа. Реєстр відправленої кореспонденції відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області за 2013 рік не зберігся. З наданого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» витягу із системи електронного документообігу банку та копії супровідного листа встановлено, що постанова про повернення виконавчого документа від 03 вересня 2013 року та спірний виконавчий лист надійшли до банку 21 лютого 2014 року. Враховуючи дату отримання банком зазначених документів, а також середню тривалість поштообігу в Україні – 7 днів, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про повернення виконавчого документа від 03 вересня 2013 року та спірний виконавчий лист були надіслані державним виконавцем 14 лютого 2014 року. Саме з цього часу має відраховуватись перебіг річного строку для повторного пред’явлення виконавчого листа до виконання в розумінні частини третьої статті 23 Закону України № 606-ХІV «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час повернення виконавчого листа (далі – Закон України № 606-ХІV). З огляду на це при ухваленні постанов від 24 лютого 2016 року начальник відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області безпідставно виходив з того, що, пред’являючи повторно у грудні 2014 року спірний виконавчий лист до виконання, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» пропустило річний строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Такого ж помилкового висновку дійшов і головний державний виконавець, винісши постанову від 01 березня 2016 року, якою стягувачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження за даним виконавчим листом у зв’язку з пропуском річного строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Позиція Верховного Суду, висловлена у постанові Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року.

У частині третій статті 23 Закону України № 606-ХІV передбачено, що в разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред’явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Тобто після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання у зв’язку з його пред’явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Згідно зі статтею 24 Закону України № 606-ХІV державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред’явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України № 606-ХІV про повернення стягувачу виконавчого документа державний виконавець виносить постанову. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 30 Закону України № 606-ХІV державний виконавець здійснює виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження встановленому цим Законом порядку, а саме повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону.

Відповідно до наведених норм повернення виконавчого листа оформлюється постановою державного виконавця, переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання пов’язане з днем його повернення.

Таким чином, апеляційний суд, з посиланням на системний аналіз частини третьої статті 23 і частини першої статті 31 Закону України № 606-ХІV, дійшов правильного висновку про те, що стягувач не пропустив строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону України № 606-ХІV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документу виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У статті 31 Закону України № 606-ХІV визначені правила надіслання сторонам виконавчого провадження документів виконавчого провадження, відповідно до яких копії постанови державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов’язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Апеляційний суд встановив на підставі наявних у справі доказів, що зазначені приписи Закону України № 606-ХІV державний виконавець порушив, унаслідок чого виконавчий документ був повернений стягувачу не у вересні 2013 року, а у лютому 2014 року.

Отже, на час винесення державним виконавцем 29 грудня 2014 року постанови про відкриття виконавчого провадження строк пред’явлення виконавчого документу до виконання не закінчився, що правильно встановлено апеляційним судом.

 

Олена Антонюк,

адвокат, к.ю.н., доцент, партнер Юридичної фірми «О2»,

доцент кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету ім. В. Стуса,

член Правління Української асоціації клінічних досліджень

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here