Голубєва Неллі Юріївна,
д.ю.н, проф., зав. каф. цивільного процесу,
проф. каф. цивільного права
НУ «Одеська юридична академія», адвокат
Інститут відшкодування судових витрат зазнав значних змін у новій редакції ЦПК. В даній статті мова йде про основні законодавчі нововведення, а за посиланням — з даною статтею можна ознайомитися російською мовою «Судебные расходы. Часть I. Общие положения».
Згідно п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад цивільного судочинства (хоча згідно ст. 141 ЦПК можливий інший розподіл судових витрат, навіть до позбавлення права на відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення, як реакція на її негідну (недобросовісну) поведінку під час судового процесу).
Згідно ст. 11 ЦПК суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, в тому числі й розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями.
| Значення стягнення судових витрат |
Значення стягнення судових витрат в справедливому розмірі по кожній справі неможливо переоцінити.
По-перше, це справедливе покладення на особу, яка порушила права та інтереси іншої сторони, витрат на відновлення права правої сторони. Фактично – відшкодування збитків, які понесла сторона для відновлення свого права.
По-друге, стягнення судових витрат в справедливому розмірі знизить сутяжництво: подання необґрунтованих позовів, безперспективних позовів тощо, оскільки економічна вигода від недобросовісної поведінки знижується. Це спонукає в належний час виконувати договірні чи недоговірні зобов’язання, не порушувати права інших осіб з боку посадових осіб державних органів, які мають думати про можливі регресі позови з боку держави, яка відшкодує шкоду, завдану через некомпетентність чи недобросовісність чиновника тощо.
Якщо ми не відійдемо від практики нестягнення судових витрат чи стягнення їх у мінімальному, а не справедливому розмірі, то стимулюємо розповсюджену практику несплати боргів. Так, іноді вигідніше не виводити зі свого обороту гроші за поставлений товар чи послугу, дешевше відшкодувати позивачеві тільки судовий збір, оскільки обґрунтованість відшкодування витрат іншої сторони на юридичний супровід справи в суді часто ставиться під сумнів або відшкодовуються невеликі суми, тому недобросовісна сторона мало чим ризикує.
Ми не повинні заохочувати сутяжництво і зловживання процесуальними правами, необхідно позбавляти недобросовісних осіб інструментарію для зловживань.
Недобросовісні особи, повинні бути «покарані», в тому числі і обов’язком відшкодувати справедливі витрати сторони, що виграла. Відшкодування в повній мірі цих витрат підвищує і затребуваність нашої професії. Підвищенням відшкодування судових витрат буде винагороджена сумлінна права сторона і покарана недобросовісна неправа сторона.
По-третє, зросте повага до суду, збільшиться педантичність та уважність до судових процедур, якість документів, які подаються до суду, що дасть змогу виносити більш вмотивовані судові акти та в належний строк.
Вірно зазначено у постанові Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб’єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин». Такий висновок справедливий і для приватно-правових відносин.
Судові витрати несуть сторони, заявники. Не застосовується в Україні інститут фінансування процесу третьою стороною (third-party funding), який має розповсюдження в країнах загального права.
Йдеться про сторонніх для процесу осіб, які беруть на себе фінансування судових витрат, очікуючи отримання доходу від виграних справ, тобто інвесторів судових процесів (не плутати із третіми особами у цивільному процесі).
| Судові витрати поділяються на дві групи:
— судовий збір; — витрати, що пов’язані із розглядом справи. Судові витрати, що пов’язані з розглядом справи несуть сторони конкретної справи та, в окремих випадках, держава. |
Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Згідно ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір — збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді для окремих груп населення.
Згідно практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір – це певний законний обмежувальний захід, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих і безпідставних позовів та перенавантаження судів.
Об’єкти справляння судового збору та розміри ставок судового збору встановлені у ст.ст. 3 та 4 Закону України «Про судовий збір».
Судовий збір справляється:
1) за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;
Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Згідно ст. 117 ЦПК за подання заяви про забезпечення доказів, а також згідно ст. 151 ЦПК за подання заяви про забезпечення позову сплачується судовий збір, а документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до відповідної заяви.
Згідно ст. 163 ЦПК до заяви про видачу судового наказу додається документ про сплату судового збору.
Згідно ч. 2 ст. 164 ЦПК у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред’явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Згідно ч. 6 ст. 285 до заяви про перегляд заочного рішення додається документ про сплату судового збору.
| Щодо заяви про скасування судового наказу |
До заяви про скасування судового наказу також додається документ про сплату судового збору (ч. 5 ст. 170 ЦПК). Тут маємо зазначити, що маємо суттєві розбіжності закону у питанні необхідності сплати судового збору при поданні заяви про скасування судового наказу. Так, у зазначеній статті ЦПК йдеться про необхідність сплати судового збору, а у п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» зазначено, що судовий збір не справляється за подання заяви про скасування судового наказу. У цьому ж законі, у ст. 4, визначений розмір судового збору за подання заяви скасування судового наказу — 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на те, що остання редакція ч. 5 ст. 170 ЦПК та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» прийнята пізніше, ніж п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», маємо визнати необхідність сплати судового збору за подання заяви про скасування судового наказу. Законодавець має виключити положення п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» для запобігання різного тлумачення закону.
2) за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;
Згідно до п. 3 ч. 4 ст. 356 ЦПК до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
Згідно до ч. 3 ст. 363 ЦПК до заяви про приєднання до апеляційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання (направлення) копії заяви іншим учасникам справи.
Згідно до п. 3 ч. 4 ст. 392 ЦПК до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно до ч. 3 ст. 397 ЦПК до заяви про приєднання до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання копії заяви іншим учасникам справи.
Згідно до ч. 3 ст. 426 ЦПК до заяви про перегляд судових рішень суду за нововиявленими або виключними обставинами додається документ про сплату судового збору.
Згідно до ч. 4 ст. 455 ЦПК до заяви про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Згідно до ч. 4 ст. 476 ЦПК до заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Згідно до ч. 3 ст. 484 ЦПК до заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
3) за видачу судами документів;
Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання стягується плата у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за виготовлення копій документів, долучених до справи — 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії.
4) у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Судовий збір не справляється за подання:
1) заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом; 2) заяви про скасування судового наказу* (див. про необхідність сплати судового збору вище); 3) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення; 4) заяви про поворот виконання судового рішення; 5) заяви про винесення додаткового судового рішення; 6) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою; 7) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням; 8) заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; 11) заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 12) заяви про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 12-1) заяви про видачу обмежувального припису; 13) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду; 14) заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб; 15) клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено плату під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах; 16) заяви про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (ст. 3 Закону України «Про судовий збір»).
Порядок сплати, повернення і звільнення від сплати судового збору встановлюються у ст.ст. 5-8 Закону України «Про судовий збір».
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:
1) позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
2) позивачі — у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
3) позивачі — у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів;
4) позивачі — у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;
5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники — у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;
6) позивачі — у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;
8) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
9) особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю;
10) позивачі — громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
11) виборці — у справах про уточнення списку виборців;
12) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, — у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;
13) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України — у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;
14) позивачі — у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;
15) фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) — кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, — після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;
15-1) органи місцевого самоврядування — за подання заяви про визнання спадщини відумерлою;
16) позивачі — за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
17) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, — у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.
21) заявники — у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
22) позивачі — у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
23) позивачі — за подання позовів щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16 зазначено, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях, оскільки за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Щодо учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Героїв України у вище процитованій нормі закону зазначено про звільнення від сплати судового збору за спеціальною умовою – «у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав». Але Верховний Суд зазначив, що цей вислів підлягає розширеному тлумаченню. Так, Апеляційний суд визнав апеляційну скаргу позивача у справі про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, неподаною та повернув її заявнику. Суд виходив з того, що недоліків апеляційної скарги заявник не усунув, оскільки його посилання на п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є необґрунтованими. Верховний Суд не погодився та вказав, зокрема, на таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Відповідно до Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII (набрав чинності з 1 вересня 2015 року) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни, зокрема, у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до п. 13 ч. 1 зазначеної статті від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України – у справах, пов’язаних із порушенням їхніх прав.
Зазначена норма статті цього Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також у ній прямо та чітко не зазначено, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.
Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій під час звернення їх до суду, у зв’язку з порушенням будь-яких їхніх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.
Таким чином, до 1 вересня 2015 року надання пільг зі сплати судового збору ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було унормовано ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої такі пільги надавалися у випадках, коли спір виник з відносин, що врегульовані безпосередньо цим Законом. Проте з 1 вересня 2015 року правове регулювання пільг стосовно сплати судового збору здійснюється на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій щодо предмета судового захисту порушених прав.
Звужене тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є неправильним у контексті застосування принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)) (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17).
| Щодо сплати судового збору споживачами |
Щодо сплати судового збору споживачами існує протилежна судова практика. У постановах Верховного Суду України від 06.09.2017 р. у справі № 6-185цс17 та від 11.10.2017 р. у справі № 6-916цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги, оскільки Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», ст. 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.
Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 р. у справі № 761/24881/16-ц вказала, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред’явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів», ст. 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, ст. 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).
Верховний Суд вирішив колізію на користь споживачів між законами, яка дозволила раніше вважати, що оскільки в спеціальному законі про судовий збір споживачі не вказані серед осіб, що мають пільги в оплаті судового збору, а тому мають сплачувати судовий збір. Так, не дивлячись на те, що у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому у ст. 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки зазначена пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред’явлення позову. Спеціальним законом передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору (постанова Верховного Суду у справі №372/1826/15-ц).
| При цьому, при участі у справі споживача, необхідно розрізняти суть спору: чи направлений він на захист прав особи як споживача.
Наприклад, якщо кредитор споживача вимагає сплати боргу за договором, такий спір не може вважатися як такий, що направлений на захист прав споживача, а тому, за апеляційне чи касаційне оскарження споживач має сплачувати судовій збір. |
Так, споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів. Позов кредитора до споживача про стягнення заборгованості не стосується захисту прав споживача, а навпаки пов’язаний з допущеними споживачем порушеннями умов Кредитного договору. Тому при оскарженні рішення суду, яким вирішено такий позов, споживач зобов’язаний оплатити скаргу судовим збором в установлених законом порядку і розмірі (постанова Верховного Суду у справі №372/1826/15-ц).
| Підтвердження сплати |
На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.
Документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв’язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.
Сплата судового збору за допомогою електронного платіжного засобу оформляється квитанцією платіжного термінала, чеком банкомата, сліпом або іншими документами за операціями з використанням електронних платіжних засобів у паперовій або електронній формі. Сплата судового збору за допомогою платіжного пристрою оформляється за допомогою касового документа (квитанції, чека тощо), який містить усі обов’язкові реквізити касового документа.
Згідно ст. 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв. На цей час є можливість сплати онлайн за розрахунком, що здійснюється на спеціальній сторінці сайту «Судова влада» (https://court.gov.ua). Засобами електронного кабінету користувача електронного суду сума судового збору за подачу заяви розраховується автоматично. Є можливість онлайн оплати судового збору.
| Валюта судового збору |
Валютою платежу судового збору є гривня.
За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
За подання нерезидентами позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір може сплачуватися нерезидентами в іноземній валюті з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
| Розмір судового збору |
Судовий збір за подання позовної заяви до суду сплачується в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову.
Згідно ст. 176 ЦПК якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
У разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред’явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.
За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Наприклад, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 202/2994/16-ц постановив стягнути із скаржника на користь держави судовий збір, зазначаючи, що подана у липні 2016 року позовна заява ОСОБА_5 містить чотири вимоги немайнового характеру (про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю; визнання спадкоємницею четвертої черги за законом; визнання недійсними двох договорів купівлі-продажу зі скасуванням державної реєстрації права власності) та одну вимогу майнового характеру (про визнання права власності на домоволодіння — ринкова вартість об’єкту оцінки становить 147 852,00 грн). Поданий у листопаді 2016 року зустрічний позов ОСОБА_7 містить одну вимогу немайнового характеру (про усунення перешкод у користуванні майном). У зв’язку з тим, що оскаржено в касаційному порядку судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову ОСОБА_5 та зустрічного позову ОСОБА_7, за подання касаційної скарги необхідно було сплатити судовий збір у загальному розмірі 8 469,04 грн (551,20 грн + 551,20 грн + 551,20 грн + 551,20 грн + 1 478,52 грн + 551,20 грн) * 200 %.
У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» містяться роз’яснення щодо різних проблемних питань визначення розміру судового збору (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-14).
| Наслідки несплати чи недоплати судового збору |
Згідно ст. 185 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п’яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Згідно ч. 9 ст. 185 ЦПК заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Сплата судового збору в більшому розмірі, ніж визначено Законом України «Про судовий збір», не є підставою для повернення без розгляду касаційної скарги (постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 № 3-283гс16).
| Повернення судового збору |
Судовий збір повертається за клопотанням особи на підставі ухвали суду відповідно до пунктів 1-5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір». У разі виникнення підстави для повернення судового збору за ухвалою суду, його повернення здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 р. № 845, а у разі інших підстав, які не перераховані у ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI, в тому числі сплати судового збору без подальшого звернення до суду і відповідно відсутності підстав для ухвалення судового рішення з питання повернення судового збору, кошти повертаються відповідно до Порядку повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Мінфну від 03.09.2013 р. № 787.
Так, особа, яка бажає повернути грошові кошти, що були помилково сплачені на рахунок, визначений для сплати судового збору, повинна звернутися до суду із заявою, до якої потрібно додати оригінал платіжного документа. Судом надається заявникові відповідна довідка та оригінал платіжного документа. Далі заявник звертається до Територіального управління Державної судової адміністрації України, для отримання подання до органу Державної казначейської служби України. Надалі заявник з поданням та оригіналом платіжного документа про сплату коштів з відповідними написами на зворотній стороні, звертається з заявою до Управління Державної казначейської служби України.
| Труднощі у судовій практиці іноді викликає тлумачення поняття «немайновий спір» |
Щодо розміру ставок судового збору за подання позовів про звернення стягнення на заставлене майно Верховний Суд зазначив, що зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог і виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов. ВП ВС вважає, що висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/16-ц про те, що при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір має сплачуватися як за вимогу немайнового характеру, суперечить висновкам, сформульованим під час розгляду цієї справи, а тому визнала за необхідне відступити від нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17).
| Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди |
Щодо належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, зазначимо, що необхідно розрізняти саму моральну шкоду та порядок її відшкодування. Моральна шкода проявляється у немайновій сфері життєдіяльності. Отже моральна шкода має очевидно немайновий характер, що й відображено у самій її назві.
Водночас загальновизнаним є той факт, що надати адекватну компенсацію моральної шкоди у немайновій сфері неможливо, оскільки неможливо примусово відновити психоемоційний стан людини, як він був до порушення права, принаймні відсутні єдині стандартизовані способи для цього, придатні для застосування судом.
У зв’язку із цим чинне цивільне законодавство передбачає можливість надання майнової компенсації за понесені потерпілою особою втрати немайнового характеру. Так, відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Тобто на відміну від самої моральної шкоди, яка носить немайновий характер, відшкодування такої шкоди здійснюється у майновій сфері. Отже характер позовної вимоги (майновий чи немайновий) в першу чергу залежить не від того, яку шкоду (майнову чи немайнову) він призваний компенсувати, а від того, чи передбачає така вимога як наслідок її задоволення збільшення майнової сфери позивача (стягнення грошових коштів, витребування майна, визнання права на майно тощо). Якщо передбачає, то має місце вимога майнового характеру. Необхідною ознакою позовної вимоги майнового характеру є можливість її грошової оцінки (визначення ціни позову). Тому, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди, якщо вона відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, що передбачає збільшення майнової сфери позивача та підлягає грошовій оцінці, є вимогою майнового характеру.
| Щодо неправомірності стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність |
Варто звернути увагу на постанову Верховного Суду щодо неправомірності стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність. Зроблено висновок, що таке стягнення суперечить закріпленим завданням кримінального провадження, засаді законності та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених КПК України. Об’єднана палата ККС ВС вважає помилковою позицію судів нижчих інстанцій про обов’язковість стягнення із засудженого судового збору на підставі ч. 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 1618-ІV) та Закону України «Про судовий збір» при вирішенні цивільного позову в межах кримінального провадження. При оскарженні в апеляційному чи касаційному порядку судових рішень у частині цивільного позову, постановлених у кримінальному провадженні, засуджений, який несе цивільну відповідальність, не сплачує жодних судових витрат (на відміну від цивільного судочинства).
Щодо можливості стягувати не тільки судовій збір, а й інші судові витрати у наказному провадженні. З цього приводу склалась різна судова практика (див., наприклад, постанову Господарського суду м. Київа № 79544692 від 01.02.2019). Але з огляду на зміст п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК – нема перешкод для заявлення відповідних вимог, тим більше, що норми про судові витрати містіться у розділі про загальні положення кодексу. Якщо заявник доведе їх обґрунтованість, відповідність до справи та розумність – такі витрати можуть стягуватися, наприклад, на правничу допомогу та збір доказів.
Згідно ст. 495 ЦПК у справі про відновлення втраченого провадження заявник звільняється від оплати судових витрат. У разі подання завідомо неправдивої заяви судові витрати, понесені іншими учасниками справи, відшкодовуються заявником у повному обсязі, про що суд постановляє ухвалу.
Для стимулювання використання системи ЄСІТС передбачено (у Законі України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») включити ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»: при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі – застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (але станом на 01.09.2019 р. відповідні зміни не внесені, хоч вони і не зазначені у прикінцевих положеннях як такі, що вводяться в дію з дня початку функціонування ЄСІТС).
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК. Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки (п. 2 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах«)
| Cтаття 133 ЦПК встановлює вичерпний перелік витрат, пов’язаних з розглядом справи:
1) на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК). При цьому можливість компенсації витрат на правничу допомогу, є лише якщо представником виступає адвокат; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (ст. 139 ЦПК); 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів (ст. 140 ЦПК); 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (направлення адвокатських запитів; отримання доказів тощо). Напевне до цієї категорії відносяться витрати сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду (ст. 138 ЦПК), оскільки вище вони не згадуються |
Визначені ЦПК види судових витрат є вичерпними, тому на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, не може покладатися обов’язок нести інші витрати, не передбачені законодавством.
Склад судових витрат по окремим його видам не є вичерпним.
Продовження теми у наступній публікації — «Судові витрати. Частина ІІ. Попереднє визначення суми судових витрат. Забезпечення, відстрочення та розстрочення судових витрат»
