Щоб подарувати дитині майно, дозвіл органу опіки не потрібен: ВС

0
11891

Для передання майна неповнолітній дитині у власність за договором дарування не потрібний дозвіл органу опіки та піклування (ВС КЦС №571/1607/20), повідомляє Рrotocol.ua.

У цій справі, розпочатої власником будинку, яка бажала виселити своїх родичів для можливості користуватися ним, суд касаційної інстанції, разом із висновками щодо виселення, зробив цікаві висновки щодо необхідності отримання дозволу органу опіки та піклування на дарування дитині будинку.

Фабула судового акту: Позивачу — коли вона була ще дитиною, бабуся подарувала будинок. Справа в тім, що позивач залишилась сиротою, мала піклувальника, тому бабуся і вирішила подарувати будинок їй (про що сама сказала будучи викликаною, як свідок у цій справі).

Так, у цьому будинку проживали бабуся та дідусь, а також, колись вселилась її тітка з дітьми. Офіційно зареєстрованими в будинку були лише бабуся і дідусь, а тітка з дітьми — ні. Жодних договорів на користування будинком між сторонами не укладалося.

Оскільки позивач, мала намір переїхати на постійне місце проживання до свого будинку, тому на адресу тітки вона надіслала повідомлення про виселення з належного їй будинку. Однак тітка і діти відмовляються добровільно звільнити житло, створюють перешкоди у здійсненні права власника, який не може вільно користуватися домоволодінням. У зв’язку із цим — вона звернулася до суду з позовом до тітки і дітей, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, без надання їм іншого житлового приміщення.

Рішенням суду першої інстанції, підтриманого судом апеляційної — її позов задоволено.

Відповідач подала касаційну скаргу — де поміж всього іншого зазначала, що позивач отримала в дарунок будинок та землю в порушення вимог ст. 32, 71, 215 ЦК України — бо це проводилося без згоди органу опіки та піклування, а відтак такі правочини є нікчемними на підставі ст. 224 ЦК України і не створюють юридичних наслідків. В зв`язку з наведеним позивач не може вважатися такою, що набула право власності на зазначені об’єкти нерухомості.

Отже у цій справі, ВС КЦС, розглядаючи доводи касаційної скарги, зробив наступні висновки:

Щодо виселення відповідачів

У ч.1 ст. 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. За змістом ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут — це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Так, ВП ВС у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц із урахуванням практики ЄСПЛ, зробила висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті».

Оскільки встановлено, що позивач є власником житлового будинку, в якому не може проживати та вільно користуватися ним, бо в ньому проживають відповідачі, які не є членами її сім`ї, а відповідач має право користування іншим житловим приміщенням, в якому відповідачі зареєстровані і яке належить на праві спільної сумісної власності відповідачу-тітці, тому її виселення з дитиною зі спірного будинку без надання іншого жилого приміщення не порушить їх право на житло. За таких обставин, оцінивши баланс інтересів сторін, дослідивши питання виселення на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, суди зробили правильний висновок про задоволення позовних вимог про виселення.

Щодо того, чи можуть бути кваліфіковані як нікчемні договори дарування будинку та земельної ділянки, вчинені на користь неповнолітньої особи, оскільки відсутній дозвіл органу опіки та піклування.

Так, на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (абз. 2 ч.2 ст. 32 ЦК України).

Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички (ч.1 ст.70 ЦК України).

Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов’язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування (ст.71 ЦК України).

Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 цього Кодексу), є нікчемним (частина перша ст.224 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що:

  • дозвіл органу опіки та піклування по своїй суті є адміністративним актом, який має приватноправову дію та орієнтований на приватне право;
  • такий дозвіл потрібний для охорони державою інтересів окремих осіб, зокрема, з метою недопущення припинення права, зменшення майна, і тому держава вважає за необхідне в певних випадках «втручатися» в приватноправові відносини батьків (осіб, які їх замінюють, опікунів, піклувальників) та вимагати отримання дозволу;
  • для передання майна неповнолітній дитині у власність за договором дарування не потрібний дозвіл органу опіки та піклування і тому такий договір не може бути кваліфікований як нікчемний на підставі частини першої ст. 224 ЦК України.

Оскільки вказані договори укладені на користь неповнолітньої особи, отже ВС КЦС відхилив доводи касаційної скарги щодо їх нікчемності на підставі ст. 224 ЦК України.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь