«Уникайте судитися. Переконайте вашого суперника прийти до компромісу. Зверніть його увагу на те, що номінальна перемога в суді – це часто реальна поразка у витратах коштів і часу»
А. Лінкольн

Враховуючи те, що Україна бачить своє майбутнє в колі європейських країн, а одним із пріоритетних напрямків державної політики є європейська інтеграція, на сьогодні гостро постає питання необхідності гармонізації вітчизняного законодавства та законодавства Європейського Союзу. Зокрема, вже тривалий час в нашій країні підіймається питання доцільності введення інституту примирення (медіації) у вітчизняну систему права. Вперше медіація почала успішно застосовуватися в США. У 1976 році відбулася конференція імені Р. Паунда під назвою «Причини невдоволеності населення адмініструванням системи правосуддя США». Одну із найвизначніших доповідей зробив Верховний Суддя США У. Бергер. Він наголосив на тому, що «американське суспільство досягло тієї точки, коли система правосуддя – як на рівні штатів, так і на федеральному рівні – може буквально розвалитися на частини ще до кінця цього століття, незважаючи на значне збільшення кількості суддів і адміністраторів та великі фінансові вливання» [4, с.111]. Зосередивши увагу на високих судових витратах, на тривалих судових процедурах, на надмірній її легалізації та формалізації, він запропонував вихід із ситуації, що склалася — звернення до неформальних судових процедур вирішення спорів. Після цієї конференції були засновані різні моделі медіації: як позасудової, так і в межах судового процесу, як добровільної, так і обов’язкової. Сьогодні медіація широко використовується у багатьох країнах світу, зокрема у Великобританії, Австрії, Франції, інших країнах Європейського Союзу тощо.

У травні 2015 року в Україні був виданий Указ Президента «Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» № 276/2015 (далі – Стратегія) в якому зазначено, що «на сьогодні система правосуддя не виконує поставлені перед нею завдання на належному рівні. Основними чинниками такої ситуації є: низький рівень правової культури та правової свідомості суспільства; розповсюдженість корупційних явищ у сфері правосуддя; недосконалість кадрового планування в системі судової влади;…абсолютизація принципу про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини; недосконалість процесуальних інструментів для захисту прав та інтересів осіб, у тому числі нерозвинена система альтернативних методів вирішення спорів; недосконалість методик визначення оптимального кількісного складу суддів та чисельності працівників апаратів судів відповідно до навантаження; непропорційне робоче навантаження на судів і працівників апарату судів та відсутність механізмів оперативного вирівнювання навантаження на суддів, що знижує якість правосуддя». Серед заходів, якими передбачається підвищення ефективності судової системи в Стратегії, серед іншого, пропонується: «розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема, шляхом практичного впровадження інституту медіації й посередництва» [3].

У Верховній Раді України нещодавно перебував на розгляді проект Закону України «Про медіацію» №3665, який не було прийнято. Ним передбачалося створення медіації, як позасудового способу врегулювання спору, який би міг застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, передбаченого статтею 477 Кримінального процесуального кодексу України, та справах про адміністративні правопорушення. Цей законопроект визначав правові засади та порядок проведення медіації, принципи медіації, статус медіатора.

Необхідно зазначити, що примирні процедури знайшли своє втілення у Законі України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року. Так, у зазначених процесуальних кодексах запроваджено інститут врегулювання спору за участь судді. Це новий інститут для нашої країни, проте він вже досить тривалий час працює у таких розвинених країнах, як Німеччина, Франція, Литва та ін. [5, с.131].

Також вперше на законодавчому рівні, у частині 2 статті 70 ЦПК України, (в редакції від 15 грудня 2017 року) закріплено, що особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору, не можуть бути допитані як свідки про такі відомості. Таким чином, медіація знаходить певне законодавче підґрунтя в Україні. Наступним кроком повинно бути прийняття профільного закону про медіацію.

Вважаємо за доцільне порівняти інститути «медіації» та «врегулювання спору за участю судді» та з’ясувати їх спільні та відмінні риси.

Медіація проводиться за взаємною згодою сторін на підставі принципів добровільної участі, активності і самовизначення сторін; незалежності, неупередженості, нейтральності медіатора та конфіденційності процеса.

Добровільність участі сторін опосередковується тим, що сторони можуть в будь – який момент припинити процес медіації. Вони мають повний контроль над процесом. Також цей принцип передбачає, що на учасників відсутній будь-який тиск зі сторони, тобто особи вправі самостійно приймати рішення. Як і учасники процесу, так і медіатор діють лише за власної волі. У медіації, на відміну від судового розгляду справ, відсутні судові виклики та повістки, заходи примусу. Особи керуються лише своїм бажанням і добровільністю участі у даній процедурі. Відповідно до принципу нейтральності, медіатор не має права виносити ніяких оцінок і суджень. Роль медіатора полягає в тому, щоб допомогти сторонам провести переговори, а не вирішувати хто правий, хто винен, чи вирішувати, що потрібно зробити для вирішення спору. Медіатор створює безпечну, продуктивну атмосферу переговорів. Він немає права нав’язувати сторонам своє бачення ситуації, а спонукає сторін в досягненні взаємоприйнятної угоди в спорі (конфлікті). Така обставина є поєднанням ознак самостійності та результативності.

Рівноправність сторін і співпраця сторін означає, що обидві сторони мають одинакові права та обов’язки під час переговорів. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками [1].

Принцип конфіденційності означає, що вся інформація, яка стала відома медіатору та сторонам під час проведення переговорів залишається між учасниками. Також забороняється фото- , відео- та звукозапис. Однак, якщо сторони у письмовій формі домовилися про інше, то за розкриття фактів і обставин, що стали відомі в процесі проведення медіації, жодна зі сторін не буде нести відповідальності. Варто також зауважити, що за умови проведення медіації в умовах конфіденційності, будь-яка інформація щодо процедури медіації та її учасників не підлягає розголошенню.

Якщо порівнювати принципи медіації та принципи врегулювання спору за участю судді, можна зробити висновок, що між цими двома інститутами наявні як  спільні, так і відмінні ознаки.

Так, наприклад, принципи добровільності та рівності є спільними для обох процедур. Щодо принципу конфіденційності, то тут існує деяка розбіжність. При проведенні медіації, вся інформація, отримана в межах процедури, як і сам факт про здійснення цієї процедури може залишитися в таємниці. Тоді як при врегулюванні спору за участю судді вся інформація також від початку і до кінця залишається конфіденційною, але факт наявності спірних правовідносин не приховується. Згідно із ЗУ «Про доступ до судових рішень»: «Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.»[2]. Отже, інформація про учасників справи, про сам факт спору та прийняте рішення у справі оприлюднюється згідно із принципом гласності судового процесу.

Врегулюванню спору за участю судді властивий такий принцип як арбітрування. Він полягає у тому, що суддя сприяє сторонам конфлікту у досягненні компромісу, а саме: може за власною ініціативою запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору, а також пропонує сторонам самостійно надати пропозиції щодо досягнення компромісу. Також суддя надає сторонам роз’яснення і додаткову інформацію щодо предмета спору та предмету доказування по категорії спору, який розглядається.

 «Медіатор – незалежний посередник, який допомагає сторонам спору у його вирішенні шляхом медіації». Дане визначення запропоноване проектом Закону «Про медіацію» №3665 від 17.12.2015р. У проекті Закону «Про медіацію» №3665 із врахованими поправками станом на 26.02.2019р., медіатором визначався «спеціально підготовлений посередник, який сприяє сторонам конфлікту (спору) в його врегулюванні шляхом структурованого переговорного процесу». У другому визначенні спосіб проведення змінено із «медіації» на «шляхом структурованого переговорного процесу», що конкретизує та деталізує попереднє формулювання. Також більш деталізовано статус медіатора визначався в уже згадуваному нами вище проекті Закону «Про медіацію» №3665 такою якістю як «спеціальна підготовленість». Даний факт повинен був підтверджуватися сертифікатом, дипломом, свідоцтвом або іншим документом, та засвідчував те, що медіатор набув навичок врегулювання конфліктів, пройшов 90 годин початкового академічного навчання і в тому числі 45 годин навчання практичних навичок. Проект закону визначав також те, що медіатором може стати особа лише після досягнення нею 30 років, а також передбачалося наявність у неї вищої освіти.

 Альтернативний проект Закону «Про медіацію» №3665-1 пропонував інші вимоги для набуття статусу медіатора. Встановлювався віковий ценз – 21 рік, а також передбачалося проходження не менше ніж 60 академічних годин практичного навчання, а загалом не менше 120 академічних годин разом із теоретичним навчанням.

Якщо порівняти обидва проекти законів, то неможливо не звернути увагу на суттєві відмінності стосовно вимог щодо медіатора. Найперше — це віковий ценз. Вважається необґрунтованою встановлена вікова межа у 30 років. На сьогодні в Україні працює чимало медіаторів, які пройшли спеціальну підготовку, навчання медіації, проте які не досягли 30 річного віку. З огляду на наведене, запропонований у проекті закону 30 річний віковий ценз видається дискримінаційним, встановлення будь-якого вікового цензу на шляху до професії медіатора, потребує зваженого підходу. Необхідно зазначити, що в проекті закону передбачалося також, що медіатор повинен мати вищу освіту. При цьому не вказувалося яку саме освіту, тобто це могла бути як вища юридична, психологічна, так і, для прикладу, технічна освіта? Зазначені положення законопроекту також викликають заперечення. Наразі медіаторами працює чимала кількість людей, які пройшли спеціальне навчання медіації, разом з тим вони або не мають вищої освіти, або молодші 30-ти років. Вища освіта не є гарантією кваліфікації медіатора. Звернемо увагу, що прийняття проекту Закону «Про медіацію» №3665 в розглянутій нами редакції, призвело би до прямого порушення конституційних прав медіаторів, які тривалий час працюють, але не мають вищої освіти, або не досягли 30 річного віку, а саме: «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.» [1].

Розглянуті вище питання вимагають ретельного та зваженого вирішення  з боку законодавця. Cподіваємося, що найближчим часом всі пропозиції та зауваження будуть враховані і в Україні, нарешті, приймуть Закон України «Про медіацію», який відповідатиме європейським стандартам, вимогам сучасних суспільних відносин та врахує інтереси осіб, які тривалий час працюють медіаторами за відсутності належного законодавчого підґрунтя.

Розглядаючи суб’єктний склад під час процедури врегулювання спору за участю судді, можна вказати, що його складають сторони судової справи та суддя. Також до цієї процедури можуть входити представники сторін, законні представники та перекладач.

Врегулювання спору здійснюється суддею одноособово в провадженні якого перебуває дана справа. Спеціальної підготовки судді для здійснення даної процедури не передбачається. Однак, вирішення спорів суддею передбачає вже здобуте та відпрацьоване практикою коло знань, навичок та вмінь. При вирішенні спору за участю судді владні повноваження останнього полягають у тому, що він затверджує мирову угоду, а також слідкує за тим, аби сторони не зловживали процесуальними правами.

Як показує досвід західних країн, необхідною умовою для того, щоб суддя став хорошим посередником — є його спеціальна підготовка в області психологічних аспектів конфліктів, теорій і практик комунікації, інструментів медіації: перифраз, рефреймінг тощо. Так, наприклад, в Берліні та в інших містах і землях Німеччини судді проходять навчання в рамках шестиденної програми підготовки. Таке навчання проводять медіатори, психологи та судді. Зазначені програми фінансуються державою, судді не несуть ніяких витрат [5, c.132]. Такий досвід Німеччини є дуже корисним і вартий уваги з боку законодавців України.

Важливим проявом принципу добровільності є також те, що сторони мають право організовувати процес медіації так, як вони вважають за необхідне, враховуючи особисті побажання та певні суб’єктивні аспекти. Учасники можуть самостійно визначати час та місце зустрічі для перемовин з медіатором. Також строк проведення обумовлюються сторонами самостійно у договорі. За бажанням учасників, медіацію може бути проведено повторно та з іншим медіатором.

Медіація починається з моменту підписання сторонами договору про її проведення. Cторони можуть звернутися до процедури медіації як до звернення до суду, так і на стадії, коли вже розпочате судове провадження. Якщо розпочате судове провадження і сторони виявили бажання звернутися до медіатора, вони подають до суду клопотання про перерву в судовому засіданні для надання їм часу для примирення. В такому випадку, відповідно до частини 2 статті 240 ЦПК України, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених ЦПК України строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. В українській правовій системі медіація є добровільним інститутом. Для порівняння, наприклад, в Італії, досудова медіація є обов’язковою для певних категорій справ: страхування, спори між партнерами фірм, банківські, фінансові. Італія має національний реєстр медіаторів, який веде Міністерство юстиції. Нашій країні варто запозичити іноземний досвід стосовно обов’язкової медіації відносно певних категорій справ. Такий підхід значно розвантажить судову систему та зробить її ефективнішою.

Врегулювання спору за участю судді здійснюється лише до початку розгляду справи по суті. У разі, якщо сторони виявили бажання таким чином врегулювати свій спір, то суд постановляє ухвалу про зупинення провадження у справі. Є виняток, коли сторони не зможуть користуватися правом на врегулювання спору за участю судді. Це відбувається тоді, коли у справу вступає третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору.

При врегулюванні спору за участю судді потрібно суворо дотримуватися часових рамок, наведених у цивільно-процесуальному кодексі: 30 днів без можливості продовження. Разом з цим учасники такої процедури повинні дотримуватися розкладу роботи суду, зважати на загруженість судді та вибирати час для зустрічей згідно із його графіком, аби не перешкоджати робочому процесу. Зважаючи на це, можна зазначити, що медіація акумулює не лише кошти, але і найдорожче – час.

Як зауважив відомий американський юрист Л. Фуллер, медіація як жодна інша процедура здатна «переорієнтувати сторони одна на одну, не нав’язуючи їм правил, але допомагаючи їм досягти нового і взаємного сприйняття їх взаємин, такого сприйняття, яке змінить напрям їх відносин і стосунки один до одного»[6]. Більше того, маючи позитивний досвід проведення медіації в зарубіжних країнах, зростає необхідність її законодавчого регулювання і в Україні. Прийняття профільного закону з медіації удосконалить правовий механізм забезпечення прав, свобод та законних інтересів осіб, приведе українське законодавство у відповідність до міжнародних стандартів.

Таким чином, можна зробити висновок, що Європейські стандарти справедливого судочинства активно впроваджуються, розвиваються та працюють в Україні. Разом з тим, оскільки суспільні відносини стрімко розвиваються, не завжди вітчизняне законодавство встигає за їх належним врегулюванням. Беззаперечно, що позасудові способи врегулювання спорів є ключем до швидкого вирішення конфліктів, а також до полегшення та удосконалення процесу здійснення правосуддя, тому дана сфера вимагає особливої уваги з боку законодавця.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня, 1996 р.//Відомості Верховної Ради України (ВВРУ).-1996. — № 30. – ст.141.
  2. Про доступ до судових рішень: Закон України від 22.12.2005р. із змінами та доповненнями (в ред. від 15.12.2017р.)//Відомості Верховної Ради України (ВВРУ).-2006.- №15.-ст.128
  3. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки Президент України; Указ, Стратегія від 20.05.2015 № 276/2015 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/276/2015
  4. Лазаренко М. М.Імплементація медіації в правову систему: міжнародний досвід та перспективи інституціоналізації в Україні / М. М. Лазаренко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. — 2015. — Вип. 124(2). — С. 109-120. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apmv_2015_124%282%29__12
  5. Сулейманова С. Р. Врегулювання спору за участю судді: іноземний досвід та перспективи розвитку в Україні. Реформування цивільного процесуального права в умовах інтеграційних процесів в Україні : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. ім. Ю. С. Червоного (Одеса, 16 листоп. 2018 р.) / за заг. ред. д.ю.н., професора Н. Ю. Голубєвої ; [Електронний ресурс]. — Одеса: Фенікс, 2018. — 193 c. — Режим доступу: http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/10934
  6. Fuller L. Mediation – Its Forms and Functions//S.CAL.L.REV.-1971.-№44.-P.305.

 

Автор: Береза Уляна,

Призер конкурсу наукових студентських робіт V щорічного тижня цивільного процесу, студентка 3-го курсу Національного університету «Одеська юридична академія»

Науковий керівник: к.ю.н. Сулейманова С. Р.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here