Своим решением от 1 февраля 2018 года Верховный Суд в составе коллегии судей Первой судебной палаты Кассационного гражданского суда отказал заявительнице в удовлетворении кассационной жалобы. Дело касалось установления в порядке особого производства национальности заявительницы: ее отец до брака с матерью носил немецкую фамилию, а в свидетельстве о рождении в графе «национальность» было указано «немец», однако во избежание преследований со стороны советских властей, родители заявительницы скрыли принадлежность отца к немецкой национальности путем присвоения супругам общей фамилии матери. Заявительница в графе национальность получила запись «россиянка», что препятствовало ей сохранению этнического происхождения своего рода и выезду за пределы страны.

Не добившись судебной защиты в судах первой и апелляционной инстанции заявительница вынуждена была подать кассационную жалобу, однако и ее Верховный Суд оставил без удовлетворения. Мотивировал свое постановление суд высшей инстанции следующим.

Согласно статье 234 ГПК Украины в редакции 2004 года, действующей на момент принятия оспариваемых судебных решений, отдельное производство – это вид неискового гражданского судопроизводства, в порядке которого рассматриваются гражданские дела о подтверждении наличия или отсутствия юридических фактов, имеющих значение для охраны прав и интересов лица или создания условий осуществления им личных неимущественных или имущественных прав или подтверждения наличия или отсутствия неоспариваемых прав. В судебном порядке могут быть установлены факты, от которых зависит возникновение, изменение или прекращение личных или имущественных прав физических лиц, если законом не определен другой порядок их установки.

Хотя указанный в части первой статьи 256 ГПК Украины в редакции 2004 года, действующей на момент принятия оспариваемых судебных решений, перечень дел особого производства не является исчерпывающим, однако по содержанию вышеприведенных норм процессуального права суд может устанавливать факты, которые влекут для заявителя определенные правовые последствия. 

В настоящее же время действующее законодательство Украины не содержит требований о внесении в паспорт гражданина Украины, в свидетельство о рождении, в свидетельство о браке или в другие документы сведений о национальности. Однако, согласно статье 11 Закона Украины «О национальных меньшинствах в Украине» граждане Украины имеют право свободно избирать и восстанавливать национальность. Согласно статье 300 Гражданского кодекса Украины лицо имеет право на индивидуальность, к которой относится и право определять свою национальность. Такое право подпадает под защиту статьи 8 Конвенции «О защите прав человека и основных свобод», которая предусматривает, что каждый человек имеет право на уважение его личной и семейной жизни.

Учитывая изложенное, суд апелляционной инстанции пришел к обоснованному выводу о прекращении производства по делу, поскольку заявленные требования не подлежат рассмотрению в порядке гражданского судопроизводства. При этом, заявительница не лишена права обратиться для решения вопроса о принадлежности ее к немецкой национальности в органы регистрации актов гражданского состояния как субъекта властных полномочий, с целью внесения изменений в актовую запись о его национальности, а в случае отказа такого субъекта – обжаловать его в судебном порядке.


Державний герб України

Постанова

іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 760/19921/16-ц

провадження № 61-147 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

заявник — ОСОБА_4,

представник заявника — ОСОБА_5,

заінтересована особа — Солом’янський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Солом’янського районного суду міста Києва у складі судді Букіної О. М. від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Левенця Б. Б. від 1 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ :

21 листопада 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа — Солом’янський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якій просила встановити факт народження, що національність ОСОБА_4, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Миколаєві Української PCP — «німкеня».

Заявник обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона народилася в сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_8. Згідно із свідоцтвом про народження батька ОСОБА_6 до моменту зміни прізвища під час реєстрації шлюбу з ОСОБА_8, прізвище батька було «ОСОБА_8», а у графі національність було зазначено «німець». Крім того, у свідоцтві про народження заявниці у графі національність батька ОСОБА_6 вказано «німець». Посилалася на те, що на момент реєстрації шлюбу її батьків, з метою уникнення переслідувань з боку влади, вони приховали належність до німецької національності шляхом присвоєння подружжю спільного прізвища не чоловіка — «ОСОБА_8», а дружини — «ОСОБА_8». В позасудовому порядку відновити або підтвердити національність неможливо, а вимоги чинного законодавства України не передбачають порядку внесення змін, відновлення, підтвердження або встановлення факту реєстрації національності відділами реєстрації актів цивільного стану, тому у заявника фактично відсутні правові підстави для звернення з такими вимогами до цих органів. Заявник прагне відновити та зберегти своє етнічне німецьке походження відповідно до положень Закону України «Про національні меншини в Україні». Встановлення факту німецького походження необхідне їй для збереження етнічного походження свого роду.

Рішенням Солом’янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні заявлених вимог.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні», на яку посилається заявник як на підставу задоволення її вимог, передбачено, що громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати свою національність. Зазначена норма Закону не регулює встановлення факту, що має юридичне значення, про який просить заявник, тому в судовому порядку не підлягають встановленню юридичні факти щодо належності до певної національності. Способом відновлення порушеного права, якщо воно мало місце, може бути звернення до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану, а у разі відмови — оскарження її в судовому порядку, а не шляхом звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 1 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року скасовано. Провадження у справі закрито.

Скасовуючи рішення місцевого суду та постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що встановлення факту національності заявнику необхідно для виїзду за межі країни. Однак обраним заявником шляхом такі обставини не встановлюються і не можуть розглядатись у порядку окремого провадження. Судом першої інстанції було помилково відкрито провадження у справі, оскільки встановлення факту належності національності конкретній особі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

11 грудня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 1 листопада 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не в повній мірі з’ясували обставини справи, вийшли за межі заявлених вимог, оскільки заявник просила не встановити, а відновити її національність, а ці поняття є не однаковими. Відновлення національності означає, що громадянин може обрати будь-яку національність по лінії батька або матері, яка існувала раніше в роду. Суди при розгляді даної справи дійшли помилкового висновку, що заявник обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки в позасудовому порядку відновити чи підтвердити національність шляхом звернення до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану неможливо. Ухвалені судові рішення прямо порушують право заявника на відновлення та підтвердження її національності і фактично змушують її відмовитися від етнічного німецького походження за національністю батька, що прямо заборонено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» та є порушенням Рамкової конвенції про захист національних меншин і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, якою заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, було повернуто заявнику, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 березня 2017 року скасовано та передано питання на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що таким чином апеляційний суд погодився з її позицією і фактично зобов’язав суд першої інстанції відкрити провадження у даній справі у порядку окремого провадження.

Станом на 1 лютого 2018 року заінтересована особа не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі — ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У свідоцтві про народження її батьками зазначені ОСОБА_10 за національністю «німець» та мати ОСОБА_8 за національністю «росіянка».

Батько заявника ОСОБА_11 народився ІНФОРМАЦІЯ_2

У свідоцтві про народження батьками ОСОБА_6 зазначені ОСОБА_12 за національністю «німець» та мати ОСОБА_13 за національністю «росіянка».

6 квітня 1957 року ОСОБА_14 та ОСОБА_8 уклали шлюб, після реєстрації якого батько заявниці взяв прізвище «ОСОБА_8».

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію шлюбу від 24 квітня 1981 рокуОСОБА_9 та ОСОБА_15 уклали шлюб, після чого подружжю було присвоєне спільне прізвище «ОСОБА_9».

ОСОБА_4 зверталася до Солом’янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві із заявою про внесення змін до актового запису про її шлюб в частині зміни національності нареченої з «росіянка» на «німка».

Висновком Солом’янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20 липня 2016 року № 130 про внесення змін, доповнень до актового запису цивільного стану ОСОБА_4 відмовлено у зміні національності нареченої з «росіянка» на «німка» в актовому записі про шлюб № 733, складеному 24 квітня 1981 року Солом’янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві у зв’язку з відсутністю підтверджувальних відомостей національності матері як «німка» та національності заявника як «німка». У висновку роз’яснено, що відмова у внесенні змін до актового запису цивільного стану може бути оскаржена в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтею 234 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Вказана норма не передбачає можливості розгляду у порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений у частині першій статті 256 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, перелік справ, не є вичерпним, проте за змістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», відповідно до статей 255271 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі — Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.

Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності» від 31 грудня 1991 року № 24, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

В даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.

Проте, відповідно до статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв’язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов’язаний з’ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі частини другої статті 122 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, а коли справу вже відкрито — закриває провадження у ній.

Доводи касаційної скарги про те, що Апеляційний суд міста Києва, скасовуючи ухвалу Солом’янського районного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, якою заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, було повернуто заявнику, фактично зобов’язав суд першої інстанції відкрити провадження у даній справі у порядку окремого провадження, є необґрунтованими, оскільки місцевий суд постановив ухвалу про повернення заяви ОСОБА_4 у зв’язку з неусуненням нею недоліків, а не відмовив у відкритті провадження у справі з підстав, що заява не підлягала розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. В даному випадку суд першої інстанції мав право як відкрити провадження у справі, так і відмовити у його відкритті.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі, оскільки вимоги, заявлені ОСОБА_4, не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

При цьому, заявник не позбавлена права звернутися для вирішення питання про приналежність її до німецької національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо її національності, а у разі відмови такого суб’єкта — оскаржити її в судовому порядку. Про зазначене йдеться і у висновку Солом’янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 20 липня 2016 року № 130.

Доводи касаційної скарги про те, що заявник просила не встановити факт належності її до певної національності, а відновити її національність, не заслуговують на увагу, оскільки як обрання національності, так і її відновлення (стаття 11 Закону України «Про національні меншини в Україні») не відноситься до фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.

Разом з цим, заявник не позбавлена можливості захистити своє право в порядку, визначеному вищенаведеними положеннями Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правил.

Наведене в касаційній скарзі тлумачення понять «обрання національності» і «відновлення національності» не узгоджується із загальноприйнятим значенням вказаних словосполучень та загальною логікою.

Оскаржуваною ухвалою апеляційного суду право ОСОБА_4 на встановлення чи відновлення її національності не порушено.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400401416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 1 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   В. О. Кузнєцов

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here