Представляючи інтереси відповідача в судовому засіданні в суді першої інстанції під час розгляду справи за позовом банківської установи до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки мною заявлено усне клопотання про застосування строку позовної давності (що підтверджується журналом судового засідання).
Проте, усне клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності судом першої інстанції не було взято до уваги (оскільки було заявлено усно під час судового засідання) та не враховано при ухваленні рішення, а позов банку задоволено повністю.
В суді апеляційної інстанції доводи апелянта про застосування строку позовної давності щодо щомісячних платежів не прийняті до уваги колегією суддів апеляційного суду, оскільки матеріали справи не містять письмової заяви відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції.
У червні 2016 р. до Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ подано касаційну скаргу на вказані судові акти, яка мотивована наступним:
1) посилання суду в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності-незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суперечить вимогам статей 39, 43 Закону України «Про іпотеку»;
2) порушення строків позовної давності.
Не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні на той період часу (2016 рік) за практикою ВССУ та ВСУ було безумовною підставою для скасування рішень судів нижчих інстанцій.
Однак, на сьогодні вже є загальновідомою позиція Великої Палати Верховного Суду про відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанови ВСУ від 07.10.2015 р. №6-1935цс15, від 8.06.2016 р. № 6-1239цс16 та від 23.12.2015 р. у справі №6-1205цс15.), в якій Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
При розгляді даної справи Верховним Судом враховані наведені висновки Великої Палати Верховного Суду.
Проте, Верховний Суд не погодився з позицією судів нижчих інстанцій щодо вимог до форми заяви сторони про сплив позовної давності, що і стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції та апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова
Іменем України
26 червня 2018 року
м. Київ
справа № 522/15385/14-ц
провадження № 61-3215св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач — публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
відповідач — ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 — ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 29 жовтня 2015 року у складі судді Чернявської Л. М. та рішення апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Гірняк Л. А., Калараш А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі — ПАТ «ОТП Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 20 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі — ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 423 711,75 швейцарських франків, строком до 20 липня 2037 року, зі сплатою процентної ставки у розмірі — 4,49 % річних (фіксована ставка) та FIDR (процента ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк — 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Додатковими договорами до кредитного договору було збільшено розмір кредиту до 440 405,71 швейцарських франків, збільшено фіксовану процентну ставку остаточно — до 5,28 % + FIDR. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором з ОСОБА_2 були укладені договори іпотеки: від 20 липня 2007 року, за якими предметами іпотеки є — квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1 ОСОБА_2 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого станом на 13 березня 2013 року утворилася заборгованість.
На підставі викладеного позивач, з урахуванням зменшених позовних вимог просив, звернути стягнення на предмет іпотеки — квартиру АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних (публічних) торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Отримані від реалізації майна кошти направити на користь ПАТ «ОТБ Банк» для погашення заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року у загальному розмірі —
521 345,70 швейцарських франків.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2015 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки — квартиру АДРЕСА_1 яка належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних (публічних) торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Зобов’язано отримані від реалізації майна кошти направити на користь ПАТ «ОТБ Банк» для погашення заборгованості за кредитним договором від 20 липня 2007 року у загальному розмірі — 521 345,70 швейцарських франків.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення районного суду мотивоване тим, що відповідач як позичальник належним чином не виконав взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_2 Ціну на предмет іпотеки встановлено на підставі оцінки суб’єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року рішення районного суду змінено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 20 липня 2007 року станом на 13 березня 2013 року у розмірі заборгованості за кредитом — 440 405,71 швейцарських франків; заборгованості з відсотків — 72 332,29 швейцарських франків; пені — 72 753,03 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним 20 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., реєстровий
№ 1409, а саме — квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В. від 20 липня
2007 року реєстровий № 1403, шляхом проведення прилюдних (публічних) торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальником зобов’язання за спірним кредитним договором належним чином не виконано, а, отже, наявні підстави для захисту прав позивача, а саме: звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних (публічних) торгів за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 — ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, яка визначається відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку». Відповідач зазначив, що визначення початкової ціни предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності-незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суперечить вимогам статей 39, 43 Закону України «Про іпотеку». Заявник посилається на те, що у суді першої інстанції було заявлено усне клопотання про застосування строків позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог із урахуванням частини четвертої статті 267 ЦК України.
У червні 2017 року ПАТ «ОТП Банк» подав відзив на касаційну скаргу,
в якому зазначив, що сторони під час судового розгляду справи не визначили початкової ціни продажу предмета іпотеки на рівні його вартості, яка вказана в іпотечному договорі. Відповідач не скористався своїм процесуальним правом не заявив клопотання про призначення судової експертизи для визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки. Оскільки пунктом 6.4 вказаного договору передбачено, що початкова ціна продажу предмета іпотеки не повинна бути нижчою його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки, позивач вважає, що суди попередніх інстанцій, відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, правильно визначились з початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності — незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
19 січня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 липня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 423 711,75 швейцарських франків, строком
до 20 липня 2037 року, зі сплатою процентної ставки у розмірі — 4,49 % річних (фіксована ставка) та FIDR (процента ставка по строковим депозитам фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк — 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
Додатковими договорами до кредитного договору було збільшено розмір кредиту до 440 405,71 швейцарських франків, збільшено фіксовану процентну ставку остаточно — до 5,28 % + FIDR.
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором з ОСОБА_2 були укладені договори іпотеки: від 20 липня 2007 року, за якими предметами іпотеки є — квартира АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_1
ОСОБА_2 свої зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 13 березня 2013 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 521 345,70 швейцарських франків.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Установлено, що під час судового засідання представником відповідача заявлено усне клопотання про застосування строку позовної давності, що вбачається з журналу судового засідання від 29 жовтня 2015 року Приморського районного суду м. Одеси.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (частина четверта 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог, законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема частиною другою статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Аналіз статті 266, частини другою статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, якщо за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов’язання.
ОСОБА_2 повинен був повертати кредит частинами і розмір щомісячного платежу згідно з кредитним договором повинен складати
3 447,53 швейцарських франків. Платежі вносились відповідачем регулярно по листопад 2008 року, останній строк звернення до суду по стягненню чергового платежу в межах строків позовної давності за листопад 2008 року складає грудень 2011 року.
Банк звернувся до суду з позовом в серпні 2014 року, а тому термін позовної давності по несплаченим періодичним платежам банк пропустив.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що на підставі заяви про застосування позовної давності (за умови, що зміст спірних правовідносин не передбачає збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальним строком) кредитна заборгованість з тілом кредиту та процентами підлягає стягненню за останні календарні три роки перед зверненням кредитора до суду, а стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою.
При цьому право вимагати повернення щомісячних прострочених платежів у кредитора виникає за обставин, якщо ним дотримано строк давності за вимогами про повернення кредиту в цілому.
Разом з тим, місцевим судом та апеляційним судом вказане клопотання про застосування строків позовної давності не було взято до уваги, оскільки було заявлено усно під час судового засідання.
Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За загальним правилом заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) особи, які беруть участь у справі, мають, зокрема, право заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду.
Згідно зі статтею 31 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) сторони мають рівні процесуальні права і обов’язки.
Таким чином, заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання — письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року № 6-2667цс16.
Надаючи перевагу доводам позивача з приводу заявлених вимог перед доводами відповідача, судом першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, було зауважено, що матеріали справи не містять письмової заяви відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції про застосування строку позовної давності.
Судами не перевірені та не спростовані доводи представника ОСОБА_2 — ОСОБА_3, заявлені у усному клопотанні про застосування позовної давності, щодо обчислення позовної давності з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, що відповідало б правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, зокрема про правильність нарахування банком заборгованості відповідача по процентам за користування кредитними коштами, та надавати оцінку доказам, обставинам щодо позовної давності, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи апеляційному суду також необхідно звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові
№ 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року щодо вимог статті 61 Конституції України про застосування подвійної цивільно-правової відповідальності (пені та штрафу), та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 14-11цс18 щодо застосування норми статті 39 Закону України «Про іпотеку».
За загальними вимогами процесуального права, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
Таким чином, рішення суду першої інстанції та апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 — ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 19 травня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: С. Ю. Мартєв
В.В. Пророк
.М. Фаловська
С.П. Штелик
Автор: адвокат В’ячеслав Аврамов
