Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Доволі часто у судовій практиці розглядаються справи про виселення мешканців, які не бажають добровільно залишати продане житло з посиланням на право проживання, що виникло у них за попереднього власника житла.

У п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року  № 5 зазначається, що під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, попередніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України) із зняттям останнього з реєстрації. ВССУ зауважує на тому, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 Житлового кодексу УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Отже, ВССУ висловився на користь похідного характеру вимоги про зняття особи з реєстраційного обліку, що залежить, зокрема, від вирішення вимоги про позбавлення права на це приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 188 Цивільного процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Однак, така залежність існує не у всіх випадках. Те, що у ст. 47 Конституції України примусове позбавлення житла допускається лише за рішенням суду, не означає правоприпиняючого характеру судового рішення. Особа може втратити право користування житлом на підставі закону, на підставі чого вона підлягає виселення та (або) зняттю з реєстраційного обліку. Це, зокрема, відбувається у разі припинення права користування житлом у членів сім’ї власника такого житла з огляду на припинення у останнього права власності на житло (зокрема, у разі його продажу).

Для прикладу, можна навести постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі – КЦС ВС) від 25 квітня 2019 року у справі № 761/13293/16-ц [http://reyestr.court.gov.ua/Review/81425746]. Відповідно до обставин справи позивач подав позов про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, мотивуючи це тим, що він уклав з попереднім власником квартири договір купівлі-продажу, проте після придбання у квартирі продовжують проживати відповідачі, які до укладення ним договору купівлі-продажу були зобов’язані усунути перешкоди у здійсненні попереднім власником квартири права користування квартирою. Відповідачі були членами сім’ї особи, яка продала квартиру особі, в якої вона буда придбана позивачем.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі користуються зазначеною квартирою без відповідної правової підстави, чим створюють позивачу перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном. Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишене без змін. Апеляційний суд зауважив, що розгляд судом іншої адміністративної справи за позовом одного з відповідачів про поновлення на реєстраційному обліку не впливає на правильність висновків суду першої інстанції у цій справі щодо наявності підстав для виселення відповідачів; між сторонами виникли цивільно-правові відносини щодо проживання у належній позивачу на праві власності квартирі, тому підстави, передбачені ст. 168 Житлового кодексу УРСР, у справі не з’ясовуються.

КЦС ВС у постанові у цій справі зауважив, що право членів сім’ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є. Із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім’ї.

КЦС ВС крім того зазначив, що посилання у касаційній скарзі на ст. 168 Житлового кодексу УРСР є безпідставним, оскільки норми зазначеної статті регулюють правовідносини, які виникають з договору найму жилого приміщення, та не поширюються на відносини між новим власником та колишнім власником житлового приміщення, та членами сім’ї такого колишнього власника квартири, між якими будь-яких договірних правовідносин не існує.

Доводи касаційної скарги про обізнаність позивача щодо проживання у спірній квартирі відповідачів, КЦС ВС визнав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки судів попередніх інстанцій щодо законності набуття позивачем права власності на квартиру та наявності у позивача у такому разі права виселити осіб, які проживають у придбаній ним квартирі без надання іншого житлового приміщення.

Посилання у касаційній скарзі на п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод КСЦ ВС визнав необґрунтованим, оскільки зазначеним пунктом Конвенції захищається право від безпідставного виселення особи, тоді як у цій справі відповідачі втратили право користування спірною квартирою після відчуження попереднім власником цієї квартири.

Доводи касаційної скарги щодо оплати пов’язаних з проживанням  у квартирі комунальних послуг та здійснення витрат з її поточного ремонту не спростовує висновків суду першої інстанції щодо незаконності проживання відповідачів у спірній квартирі.

Отже, у цьому випадку КЦС ВС констатував факт припинення права користування у відповідачів, що стало підставою для задоволення позовної вимоги про їх виселення Така позовна вимога була заявлена як основна, а не допоміжна до вимоги про позбавлення права користування жилим приміщенням, оскільки суд не може постановити рішення про позбавлення права, якщо воно вже припинилося на час вирішення справи.

 

Олена Антонюк,

адвокат, к.ю.н., доцент, партнер Юридичної фірми «О2»,

доцент кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету ім. В. Стуса,

член Правління Української асоціації клінічних досіджень

Как возникает право собственности: комментарий юриста

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here