Гласність і відкритість цивільного процесу: новели 2015 року та перспективне законодавство / Преса в залі суду
На початку березня 2016 року Рада з питань судової реформи взяла за основу проекти Господарського процесуального кодексу України в новій редакції та змін до Цивільного процесуального кодексу України, розроблені робочою групою Ради. У проектах, в тому числі, вирішено питання реалізації положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року щодо відкритості цивільного та господарського процесу.
Пункт 7 ст. 129 Конституції України передбачає дію принципу гласності в українському судочинстві, що сприяє демократизації судочинства. Принцип гласності означає, що розгляд в цивільних судах є відкритим, що забезпечує присутність на слуханні справи будь-якій особі, тобто передбачається можливість вільного доступу в зал судового засідання не тільки осіб, що беруть участь у справі, але й всім іншим особам, що виявили бажання бути присутнім при вирішенні спору. З метою висвітлення ходу процесу і його результатів у залі можуть бути присутнім працівники засобів масової інформації (далі – ЗМІ).
Відкритий розгляд справ дає можливість особам безпосередньо ознайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення справ, сприяє зниженню суб’єктивізму суддів і дозволяє всім бажаючої переконатися в дотриманні встановлених процесуальним законом правових процедур розгляду справи.
Принцип гласності реалізується за допомогою наступних правил.
По-перше, розгляд справ в цивільних судах проводиться відкрито.
По-друге, усі матеріали справи відкриті для осіб, які беруть участь у справі, вони мають право ознайомитися з ними, обов’язково мають бути проінформовані про час і місце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій.
Редакція статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка вступила в дію з 28 березня 2015 року (відповідно до Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року) розширює зазначене правило щодо суб’єктного складу. Так, передбачається, що інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та підлягає невідкладному оприлюдненню на офіційному веб-сайті судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Тобто відповідна інформація поширюється серед невизначеного/необмеженого кола осіб.
По-третє, будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення за умов та в порядку, встановленому законом.
По-четверте, присутні в залі засідання мають право робити письмові замітки, вести стенограму, звуко- та відеозапис.
Редакція статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року передбачала, що учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду.
За новою редакцією цієї статті «учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом».
При цьому, тільки «трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду».
Але, маємо враховувати, що у ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України відповідні зміни внесені не були, тому на сьогодні діє правило, що проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відеозапису здійснюється лише на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. Тому поки така суперечність між нормами закону та кодексу законодавцем не усунута, суд має поважати права осіб і запитувати, чи згодні вони на фото- та відеозйомку.
У законі також підкреслюється, що проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.
Крім того, у разі вчинення особою дій, що свідчать про неповагу до суду або учасників судового процесу, така особа за вмотивованим рішенням суду може бути видалена із зали судового засідання.
Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, фіксування за допомогою власних записів та портативних аудіотехнічних засобів та розповсюдження у майбутньому відповідної інформації у ЗМІ є засобом, за допомогою якого не тільки присутні на судовому засіданні особи мають змогу ознайомитися з ходом засідання, тобто принцип гласності передбачає три форми отримання інформації з зали суду: а) безпосереднє сприйняття інформації в залі суду і право фіксувати її різними засобами; б) сприйняття інформації про судовий процес за допомогою ЗМІ; в) ознайомлення із судовим рішенням за допомогою офіційного реєстру судових рішень в мережі Інтернет (відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень», на виконання якого був прийнятий Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затв. постановою Кабінету міністрів України від 25 травня 2006 року № 740).
По-п’яте, публікувати звіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню та з використанням інших ЗМІ.
По-щосте, при розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому законом (фіксування судового процесу часто називають окремим принципом цивільного процесу, однак, думаємо, що він є засобом реалізації гласності у цивільному процесі).
Необхідно відзначити, що фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів, була новелою (у 2004 році) процесуального законодавства. Цивільні процесуальні кодекси країн СНД передбачають фіксацію ходу судового засідання в протоколі, який складається секретарем судового засідання. Не є фіксація технічними засобами обов’язковою і в європейських країнах.
Деякі процесуалісти вважають за можливе, у разі відсутності у суду технічних засобів, клопотати про самостійний запис процесу (за допомогою власного диктофона).
Такі клопотання не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ч. 11 ст. 6 ЦПК офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, зроблений судом, ніяких змін ця стаття не зазнала. Це означає, що хоча і аудіо- і відеозаписи судового засідання можуть здійснюватися не тільки працівниками суду, а іноді і без відома суду, проте приєднати ці аудіо- відеокасети до матеріалів справи як офіційний запис судового засідання не можна.
Це справедливо, оскільки не дивлячись на конституційне правило про гласність судочинства, все, що відбувається в залі судового засідання повинне здійснюватися під контролем судді, оскільки саме на нього покладений обов’язок з дотримання законності при здійсненні судочинства. Якщо суддя не надавав право робити відповідні записи, не брав участі в зроблених записах, то він не може гарантувати відповідності зробленого запису дійсним обставинам ходу судового процесу.
Сказане, не виключає право осіб, що беруть участь в справі використовувати диктофони в ході відкритого судового засідання, що узгоджується з принципом гласності судочинства (ч. 8 ст. 6 ЦПК), проте такий запис не може вважатися офіційним записом засідання.
Варто підкреслити, що важко навести приклад країни де б передбачались такі широкі засоби реалізації принципу гласності у судовому процесі як в Україні.
Наприклад, в Німеччині взагалі не допускається аудіо- і відеозапис судових засідань. У США не дозволяється не тільки відео, а й фотозйомка (в пресі друкують тільки мальовані картинки).
Передбачені широкі можливості щодо відеозйомки мають позитивно вплинути на якість правосуддя, відповідальність суддів. Але, необхідно і представникам ЗМІ добросовісно та професіонально ставитися до висвітлення діяльності суду та зважати на права інших осіб. Адже сторін процесу, коли норми вказаного закону та ЦПК України будуть узгоджені, вже не будуть питати про їх ставлення до зйомки процесу, тому маємо враховувати почуття інших людей. Журналісти можуть відволікати учасників процесу, відеокамери деяких людей можуть скувати їх поведінку, не всі люблять говорити під запис.
Якщо професійні журналісти присутні в засіданні для освітлення процесу, в тих випадках коли це дозволяє закон це добре. Але, якщо представник ЗМІ має якусь провокативну ціль, то це недобросовісна поведінка.
Представники ЗМІ мають враховувати положення Резолюції № 428 Консультативної асамблеї Ради Європи «Відносно Декларації про засоби масової інформації і права людини» від 23 січні 1970 року [3]: засоби масової інформації зобов’язані виконувати свої функції з почуттям відповідальності перед суспільством і окремими громадянами. Для цієї мети бажано передбачити кодекс професійної етики для журналістів; він повинен охоплювати, серед іншого, такі питання, як поширення точних і збалансованих повідомлень, виправлення неправильної інформації, проведення чіткої відмінності між поширюваною інформацією і коментарями, недопущення поширення наклепницьких тверджень, повагу права на особисте життя, а також повагу права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст. 6 Європейської конвенції про права людини.
Відповідно до Політичної декларації про засоби масової інформації в демократичному суспільстві (4-а Європейська конференція міністрів з політики в області засобів масової інформації. Прага, 7-8 грудня 1994 р.) журналістська діяльність має ряд властивостей в справжній демократії. З цих властивостей — які вже враховані у багатьох професійних кодексах поведінки — можна привести наступні:
а) повага права публіки бути точним чином інформованою про факти і події;
б) збір інформації чесними способами;
в) чесне представлення інформації, коментарів і критики, особливо уникаючи невиправданих замахів на приватне життя, дифамації і необґрунтованих звинувачень; …
е) незаохочення будь-якого насильства, ненависті, нетерпимості або дискримінації, заснованої, зокрема, на расі, полі, сексуальній орієнтації, мові, релігії, політиці або інших думках, національному, регіональному або соціальному походженні.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 року забороняється використання друкованих засобів масової інформації для: втручання в особисте і сімейне життя особи, крім випадків, передбачених законом; розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди і згоди його представника.
Особливої ваги вказані норми та правила набувають в кримінальному судочинстві. Саме на вирішення проблем справедливого висвітлення інформації в зазначеній сфері направлена Рекомендація N R (2003) 13 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про порядок надання інформації про розгляд у кримінальних справах через засоби масової інформації» (10 липня 2003 року).
Сьогодні в суспільстві потреба в масовій інформації значно посилена, оскільки громадяни все більше прагнуть самостійно оцінювати явища і події, активно брати участь у суспільних і політичних процесах. Не виключення і «інформація с зали суду», яка дає змогу особам знайомитися із своїми правами, дізнаватися про особливості судового захисту прав людини.
Важливим явищем 2014-2015 років став активний контроль громадськості за роботою правосуддя. Широке обговорення деталей резонансних судових процесів сформувало в соціумі запит на побудову нової форми взаємовідносин з органами правосуддя. Критичні оцінки справедливості роботи судової системи в цілому підняли питання про довіру до суду (але не потрібно забувати, що судова система часто критикується за роботу всієї правоохоронної системи, і не тільки: міліції, прокуратури, державних виконавців, нотаріусів тощо, не вдаючись до конкретних «винуватців» неналежного захисту прав фізичних та юридичних осіб).
Суспільство має бути в змозі отримувати інформацію про діяльність судової влади через ЗМІ. В демократичному суспільстві закони гарантують громадянинові змагальність і інформаційну відкритість процесу судочинства.
Суспільство має право і повинне висловлювати свою думку про діяльність суддів, а діяльність суддів має бути відкритою. Отже, журналісти мають бути в змозі вільно розповідати і коментувати діяльність правової системи, підкоряючись обмеженнями встановленими законом та не зловживаючи правами учасників процесу.
Межі невтручання в судову діяльність з боку суспільства і ЗМІ повинні обмежуватися таємної дорадчої кімнати і правилами ведення процесу. Суспільство і ЗМІ ніким не можуть бути позбавлені права обговорювати хід і підготовку судових процесів, самі судові рішення.
Кодекс суддівської етики затверджений ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року передбачає, що суддя повинен проявляти повагу до права на інформацію про судовий розгляд та не допускати порушення принципу гласності процесу. Суддя у визначеному законом порядку надає ЗМІ можливість отримувати інформацію, не допускаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету правосуддя (ст. 11).
Судді не проти критики, але така критика має бути об’єктивною та не має чинити тиск на суд, що, на жаль, сьогодні має місце в ЗМІ. Представники ЗМІ мають відчувати свою соціальну роль у наданні об’єктивної та неупередженої інформації. Мають бути носієм правової та загальнолюдської культури. Неприпустимо підміняти законні форми громадянського контролю за судовою системою недобросовісним впливом на неї.
Сьогодні сформована думка про недовіру суспільства по відношенню до суду. Але маємо зважати на те, що в цивільному процесі в кожному спорі є дві сторони. Ця агресія, яка сьогодні направлена проти суду, не може бути пояснена тільки об’єктивними чинниками, адже більшість судових рішень не оскаржуються сторонами. Звідки ж стільки невдоволених в ЗМІ? Ким сформоване невдоволення роботою судової системи? Судді фактично несуть тягар невдоволення населенням всією системою державної влади. Подібна критика непритаманна країнам заходу.
«Рекомендаціями Ради Європи абсолютно заборонено критику судової влади політиками та ЗМІ, а ставити під сумнів порядність судової влади – це ставити під сумнів всю юстицію в Україні, що вже загрожує українській державності», — зазначено Крістофером Регнардом, суддя, президент Європейської асоціації суддів, віце-президент Світової асоціації судді.
Судді не мають відповідати за невдоволення органами держаної влади, тим більше, що таке відношення до судової системи частіше формується гучними заявами представників інших органів влади.
Ця тенденція інколи може бути пов’язана із викритими фактами непристойних вчинків суддів, з чим має боротися ВККС та ВРЮ, та із скандалами навколо ряду гучних судових процесів. Але маємо відмежувати реальні проблеми із подекуди упередженим розглядом справ, з чим маємо боротися, від спроб тиску на суд і спробою заздалегідь підірвати довіру до рішення суду ще до його винесення, якщо це вигідно однієї з зацікавлених сторін. Дискусія про найбільш резонансні судові справи має відбуватися на аналізі дійсних обставин справи, а не на взаємних докорах, політичних поглядах, навіть не ознайомившись із дійсним станом справ. Представники ЗМІ не мають бути тільки засобом виправдання обвинувачених, які дійсно скоїли злочин. Ні публікації в пресі, пікети біля судів – не мають впливати на справедливе правосуддя.
Маємо пам’ятати, що зростання громадянської відповідальності, притаманне сучасному українському суспільству, як фактор безумовно позитивний, на жаль, може супроводжуватися негативним фактом — відчуттям непогрішності власної думки, недовіри до думок експертів, свідків тощо. В результаті загальне бажання брати участь в правосудді, поправити «корумпованих суддів» і неправдиве уявлення про справедливість (а у обвинувачених та їх родичів воно значно відрізняється від уявлень жертв правопорушень) може привести до ще більшого зростання агресії у суспільстві.
Щоб суддя міг протистояти тиску, він має бути захищений: і законом і повагою до судового рішення, до професії судді. Робота судді невдячна, важка, небезпечна, та ще й з нав’язаним негативним відношенням суспільства – на кожному сьогодні навісений ярлик злодія. Це не заохочує, до того, щоб у судову систему приходили дійсні професіонали. Але саме професіонали потрібні сьогодні у судовій системі, що зумовлено ускладненням цивільних, кримінальних і адміністративних спорів, разом з ускладненням суспільного життя за останні 20 років (поява важких категорій справ щодо корпоративних відносин, відносин з використання результатів творчої діяльності, правопорушень у всесвітній мережі Інтернет тощо), а також із необхідністю застосування міжнародного права.
Важливо відновити і зміцнити довіру суспільства до суду, роль журналістів і ЗМІ в цьому процесі має першочергове значення.
Суддям необхідна допомога ЗМІ і тому, що судді не мають права коментувати свої рішення. Кодекс суддівської етики передбачає, що суддя не може робити публічних заяв, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили. Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв’язку з розглядом справи (ст.12).
Суддя фактично позбавлений засобів захисту від несправедливих обвинувачень. Судова система саме з цих причин вважається закритою, оскільки закриття інформації — це привід для звинувачення в необ’єктивності.
Якщо громадськість обговорює те або інше рішення суду, а судді не можуть брати участі в дискусії, то саме судді виявляються на узбіччі найважливіших інформаційних процесів, адже за них вакуум заповнюється коментарями сторін у справі, прокурора, адвоката, або навіть не завжди компетентного журналіста, що також підриває довіру суспільства до суду.
Серед суддів сьогодні є розуміння того, що відкритість і доступність — це більшою мірою захист самих суддів. Відкритість судової системи передбачає також ефективніший самоконтроль, успішне очищення суддівських кадрів.
Але маємо враховувати, що судді у всьому світі не мають права обговорювати не тільки свої рішення, а й рішення своїх колег. І в цьому, на мою думку, нема ніякого «юридичного снобізму», адже направлена така норма на недопущення впливу на рішення суду, який буде переглядати відповідне рішення у наступній судовій інстанції.
Але час вимагає, щоб судді за допомогою представників ЗМІ стали «ньюсмейкерами», навчилися коментувати рішення так, щоб не порушувати загальні етичні і процесуальні заборони. В цьому можуть допомогти і самі журналісти, професійно зайняті освітленням судової діяльності.
Сьогодні будь-яка новина про суд відразу обговорюється у соціальних мережах і цей процес неможливо зупинити. Проте в ньому мають брати участь самі судді, прес-секретарі та наповнювати позитивними прикладами судових рішень. Пояснюючи свої рішення через ЗМІ, суд зможе наблизити його до розуміння простих громадян. Завдяки відкритості судової системи норми закону і права стають природною частиною звичайного життя громадян.
Для прикладу, у Канаді є правовий ресурс, який розповідає про діяльність судів за допомогою анімації і картинок – такий нестандартний підхід до подання інформації наближує право та його застосування до непрофесіоналів. В Україні вже давно діє Єдиний державний реєстр судових рішень, який дає змогу безкоштовно знайомитися з рішеннями судів, але вони фактично доступні до розуміння не всім громадянам.
Маємо перетворити суд в суспільній свідомості в інстанцію, де можна цивілізовано вирішувати свої проблеми. Для цього необхідно налагодити комунікацію суспільства і судової системи за допомогою ЗМІ.
Плідна взаємодія прес-служби суду із представниками ЗМІ, в тому числі, дасть позитивний результат як для реформування судової системи, підвищення рівня правової грамотності журналістів та приватних осіб, сприятиме зростанню правосвідомості громадян, а також визнанню усіма верствами суспільства верховенства закону і права, відновлення справедливості у суспільстві. Чи не до цього ми всі прагнемо?
Посилання:
1. Цивільний процес України: підруч. / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Гoлyбєвoї. — К.: Істина, 2011. – С. 24.
2. Фурса С.Я., Щербак С.В., Евтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблемі і перспективи. – К., 2006 – С. 42.
3. Резолюция N 428 (1970) Консультативной ассамблеи Совета Европы «Относительно Декларации о средствах массовой информации и правах человека» (23 января 1970 года) // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_107
4. Политическая декларация о средствах массовой информации в демократическом обществе (4-я Европейская конференция министров по политике в области средств массовой информации. Прага, 7-8 декабря 1994 г) // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_121
5. Рекомендация N R (2003) 13 Комитета министров Совета Европы государствам-членам «О порядке предоставления информации о разбирательствах по уголовным делам через средства массовой информации» (10 июля 2003 года) // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_870
К.ю.н., доцент, голова Kиївського районного суду м. Одеси C.A. Чвaнкiн
