Добровільність шлюбу — одна з основних його засад.
Відповідно до положень ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка, та примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.
За аналогією й подальше існування сім`ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може мати місце, а право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя неможливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, — це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.
Згідно із положеннями ст. 18 ч. 2 п. 3, ст.ст. 51, 56 ч. 3, ст.110 ч. 1 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань, при цьому способом захисту сімейних прав та інтересів, у тому числі, є право на припинення шлюбних відносин шляхом пред`явлення до суду позову про розірвання шлюбу одним із подружжя.
