На території України залишилась величезна кількість будівель, які є об’єктами пам’яток культури і віднесені до категорії культурної спадщини.
Якщо будинок (або квартира, що в ньому знаходиться), в якому ви проживаєте чи здійснюєте свою діяльність, є об’єктом культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або взято на державний облік, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження таким нерухомим майном повинні здійснюватись з урахуванням вимог та обмежень, встановлених в Законі України “Про охорону культурної спадщини”.
По-перше, усі власники пам’яток, щойно виявлених об’єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об’єкти зобов’язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.
По-друге, такі об’єкти можуть бути відчужені, а також передані власником у володіння, користування (звертаємо увагу, що мова йде і про оренду) чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Такими органами є:
- щодо пам’яток національного значення — центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;
- щодо пам’яток місцевого значення — органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
По-третє, окрім необхідності погодження, орган охорони культурної спадщини має також право привілейованої купівлі такого об’єкта. Так, відповідно до ст. 20 Закону України “Про охорону культурної спадщини”, у разі продажу пам’ятки (крім пам’ятки, яка не підлягає приватизації) власник зобов’язаний у письмовій формі повідомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини із зазначенням ціни та інших умов продажу. У разі відмови від здійснення цього права чи нездійснення його протягом місяця з дня одержання повідомлення власник або уповноважений ним орган має право на продаж пам’ятки. Однак, право привілеєвої купівлі пам’ятки не застосовується, коли покупцем пам’ятки, яка перебуває у приватній власності, є діти, дружина і батьки або, за їх відсутності, брати і сестри, а також дід та бабка як з боку батька, так і з боку матері, і небожі та небоги продавця.
По-четверте, не лише право розпорядження здійснюється з обмеженнями, однак ст. 24 вищезгаданого закону встановлено вимоги щодо утримання та використання пам’яток. Так, власник або уповноважений ним орган, користувач зобов’язані:
- утримувати пам’ятку в належному стані;
- своєчасно проводити ремонт;
- захищати від пошкодження, руйнування або знищення;
- здійснювати використання пам’ятки відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам’ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби;
- не змінювати призначення пам’ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Як бачимо, вимоги щодо використання об’єктів культурної спадщини є досить жорсткими.
Показовою в цьому контексті є Постанова Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі № 461/2418/16-ц щодо самовільного проведення робіт її власником із заміни віконних заповнень у квартирі, що є об’єктом культурної спадщини, на металопластикові без будь-яких дозвільних документів.
Вищевказаним рішенням суду було встановлено, що проведення ремонтних робіт по заміні віконних заповнень у квартирі здійснено з порушенням норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», чим було завдано шкоди пам`ятці культурної спадщини, та зобов`язано власника квартири за власні кошти привести віконні заповнення до автентичного стану.
