Решением Конституционного Суда Украины по делу по конституционному обращению гражданина Степаненко Андрея Николаевича относительно официального толкования положений пунктов 22, 23 статьи 1, статьи 11, части восьмой статьи 18, части третьей статьи 22 Закона Украины «О защите прав потребителей» во взаимосвязи с положениями части четвертой статьи 42 Конституции Украины (дело о защите прав потребителей кредитных услуг)  10 ноября 2011 года (дело №1-26/2011) была сформулирован вывод, согласно которому соответствующие статьи Закона Украины «О защите прав потребителей» от 12 мая 1991 года  №1023-XII с последующими изменениями во взаимосвязи с положениями части четвертой статьи 42 Конституции Украины следует понимать так, что их действие распространяется на правоотношения между кредитодателем и заемщиком (потребителем) по договору о предоставлении потребительского кредита, возникающие как при заключении, так и при выполнении такого договора. При этом суд конституционной юрисдикции не конкретизировал, какие именно правоотношения возникают между сторонами при заключении кредитного договора.
Верховный Суд же в своём постановлении от 1 марта 2018 года по делу № 642/1408/17 указал, что Закон Украины «О защите прав потребителей» применяется к спорам, возникшим из кредитных правоотношений, лишь в том случае, если основанием иска является нарушение порядка предоставления потребителю информации об условиях получения кредита, типичные процентные ставки, валютные скидки и т.д., предшествующие заключению договора, тем самым существенно ограничив применение выводов Конституционного Суда Украины.

Державний герб України

Постанова

Іменем України

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 642/1408/17

провадження № 61-930св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач — публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від

19 серпня 2017 року у складі судді Ольховського Є. Б. та рішення апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року у складі колегії суддів Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі — ПАТ «ОТП Банк») про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 01 квітня 2008 року між

ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено кредитний договір № ML 706/052/2008. Одночасно між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено договір поруки № SR-706/056/2008. Також 01 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та банком укладено договір іпотеки № PML-706/052/2008.

Позивачі зазначали, що текст кредитного договору, складений відповідачем, містить умови, які значно погіршили положення позивача ОСОБА_4, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України. Використання відповідачем долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом, є фактом внесення в кредитний договір дискримінаційної умови (умови, що всупереч принципу добросовісності створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача як споживача порівняно із відповідачем в разі настання певних подій, і дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним і договір іпотеки.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 ЦК України — принципу справедливості, умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача як споживача кредитних послуг. Однак позов задоволенню не підлягає за спливом строків позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки відмовлено з інших підстав.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. ОСОБА_4 на момент укладання кредитного договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Відповідач надав позичальнику документи, які передували укладанню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

13 грудня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подано касаційну скаргу.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2017 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки обставинам справи, як того вимагає процесуальне законодавство, а також залишили поза увагою положення матеріального права, яке потребувало застосування в межах спірних правовідносин, що обумовлює необхідність скасування попередніх рішень судів.

Грошові зобов’язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5зросли з 126 250 грн до 679 250 грн, тобто більше ніж в пʼять разів.

Виконання умов кредитного договору в умовах постійного коливання курсу долара у бік збільшення передусім не відповідає критерію справедливості, у тому розумінні, що умови кредитного договору щодо здійснення сплати грошових зобов’язань у розмірі, встановленому на дату погашення, призводить до дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Не відповідає критерію справедливості та умова оспорюваного правочину, що всі ризики та наслідки знецінення національної валюти України обтяжують перш за все саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Вказані доводи вказують на існування істотної зміни обставин правочину, тобто такої зміни, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якби ОСОБА_4 та ОСОБА_5могли передбачити збільшення показників курсу долару США майже в п’ятикратному розмірі, то оспорюваний правочин не був би укладений.

ПАТ «ОТП Банк» не було надано до суду будь-які належні та допустимі докази ознайомлення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з умовами кредитування, що, є обов’язком банку в силу частини другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування».

У лютому 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 19 серпня 2017 року повністю скасоване рішенням апеляційного суду Харківської області від

23 листопада 2017 року, а тому судом касаційної інстанції не перевіряється.

Оскаржуване рішення апеляційного суду Харківської області від

23 листопада 2017 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 квітня 2008 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» укладено кредитний договір № ML 706/052/2008, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредитні кошти для придбання нерухомого майна при сплаті 53,67 % вартості вищевказаного нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу шляхом перерахування коштів на поточний рахунок № НОМЕР_1 у банку з 01 квітня 2008 року і терміном погашення по 01 квітня 2027 року у сумі 25 000 дол. США.

В забезпечення виконання вищевказаного зобов’язання 01 квітня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_4. укладено договір іпотеки № PML-706/052/2008, відповідно до умов якого остання передала банку в іпотеку нерухоме майно — трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

01 квітня 2008 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», укладено договір поруки № SR-706/056/2008.

Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Іноземна валюта як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до частини другої статті 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно частини третьої статті 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі — Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно пунктів 2 та 3 статті 5 зазначеного Декрету Кабінету Міністрів України, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами — резидентами.

Підпунктами «в», «г» пункту 4 статті 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно пункту 5 статті 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою,яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії (індивідуальної ліцензії), як це встановлено пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за

№ 1429/10028, дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Відповідно до листа Національного банку України від 06 лютого 2007 року

№ 41-216/241-1221 «Про перелік банків, які мають банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій, у тому числі з валютними цінностями» ЗАТ «ОТП Банк» (пункт 72) входить до списку банків, які отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення в тому числі й валютних операцій.

Отже, ЗАТ «ОТП Банк» як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України — гривні.

Згідно частини другої статті 524 ЦК України сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 1.11.1 кредитного договору сторони цього договору обумовили, що усі платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно пункту 2 частини 1 кредитного договору його сторони обумовили розмір та валюту кредиту — 25 000 дол. США, а відповідно до пункту 1.11.1.1 інші платежі згідно з цим договором розраховуються у валюті кредиту і підлягають оплаті у валюті України, виходячи з валютного курсу НБУ на день сплати. Застереження: у пункті 1.11.1.1. валютний курс НБУ застосовується, якщо валютою кредиту виступає долар США чи євро.

Пунктом 1.11.2 кредитного договору сторони обумовили, що у випадку відсутності або недостатності у позичальника коштів для здійснення платежів у відповідній валюті банк має право здійснити конвертаційну операцію за рахунок коштів позичальника в інших валютах відповідно до вимог чинного законодавства України за існуючими тарифами банка. При цьому сторони встановлюють, що відмова банку здійснити зазначену конвертацію не впливає на зобов’язання позичальника виконати в повній сумі свої боргові зобов’язання перед банком у встановлений цим договором валюті. Застереження: підписанням цього договору позичальник висловлює свою обізнаність з діючими тарифами банку та обов’язковими платежами, передбаченими чинним законодавством.

Відповідно до застереження в пункті 1.11.3 кредитного договору сторони встановили, що банк не зобов’язаний приймати виконання боргових зобов’язань у валюті іншій ніж валюта кредиту. Відмова банку від виконання в іншій валюті не може розглядатись сторонами як сприяння збільшенню шкоди в результаті прострочення позичальника.

Отже ПАТ «ОТП Банк», як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції з надання кредитів в іноземній валюті, має право на здійснення таких операцій, а резидент — отримувати кредити.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), встановив, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

ОСОБА_4 на момент укладання кредитного договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови.

ПАТ «ОТП Банк» надав позичальнику документи, які передували укладанню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки відсутні правові підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів.

Аргументи заявників про зміни курсу гривні по відношенню до курсу долара США не є підставою вважати умови кредитного договору № ML 706/052/2008 та договору іпотеки № PML-706/052/2008 несправедливими в розумінні вимог статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а аргументи, викладені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Наведенні в касаційній скарзі аргументи Верховним Судом відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення — без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді:                                                                                                           В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here