Вимога про відшкодування упущеної вигоди покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними.
Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина перша статті 225 Господарського кодексу України).
Так, збитки — це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних доходах, які б він одержав, якби зобов’язання було виконано.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
При цьому, необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, — наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода — наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.
У відповідності до положень частин 1, 2, 4 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Таким чином, особа, вимагаючи відшкодування збитків, повинна довести три перші умови відповідальності, зокрема факт протиправної поведінки відповідача, розмір збитків, причинний зв`язок між ними.
Цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи. Тобто, вина завдавача шкоди у порушенні презюмується та не підлягає доведенню; відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.
Однак, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на особу обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б отримані і тільки неправомірні дії завдавача шкоди стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її можливості отримати прибуток.
