Положення статті 1187 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки — стаття 1188 ЦК України), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Водночас, з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідальність у правовідносинах з відшкодування шкоди, спричиненої діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається: якщо буде доведено, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). В той же час, чинне законодавство не зберігає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
У зв`язку з цим особа, якій завдано шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участі відповідача, розмір заподіяної шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Тоді як обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Підсумовуючи викладене, умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (стаття 1187 ЦК України), є: (1) протиправність поведінки заподіювача шкоди, (2) наявність цієї шкоди у потерпілого і (3) причинного зв`язку між ними.
Відповідно до статті 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, — тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Отже, об`єктивну сторону та зміст порушень, передбачених КУпАП, складає факт порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху зі спричиненням при цьому пошкодження, зокрема дорожніх споруд чи іншого майна. Відсутність цього елементу як умови для адміністративної відповідальності виключає покладення на особу цієї відповідальності відповідно до санкцій вказаних статей КУпАП.
Водночас, підстави для звільнення від цивільної відповідальності з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, відмінні від підстав для звільнення від адміністративної відповідальності за це ж ДТП (за статтею 124 КУпАП).
Ці відмінності полягають, зокрема, в тому, що для адміністративної відповідальності обов`язковою складовою умовою є вина учасника ДТП, що керував відповідним транспортним засобом та створив ДТП з пошкодженням майна, тоді як за недоведеності вини у діях цього учасника ДТП він звільняється від адміністративної відповідальності через відсутність складу адміністративного порушення.
Натомість, вина для цивільної відповідальності цієї особи у вигляді відшкодування ним шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за правилами статті 1187 ЦК України не має значення.
Водночас, однією із спільних та обов`язкових умов для кожної із вказаних видів відповідальності є об`єктивна сторона кожного із цих видів відповідальності, тобто зміст порушення, який полягає у неправомірності дій (протиправність поведінки заподіювача шкоди) при здійсненні діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки (при керуванні транспортним засобом).
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на особу відповідальності за пошкодження майна через відсутність (недоведення доказами) однієї із обов`язкових, відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, умов для покладення відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, а саме відсутність протиправної поведінки як заподіювача шкоди у спірних правовідносинах.
Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі № 904/2830/20.
