Відеозйомка, здійснена потерпілим відкрито, неприховано у громадському місці — на вулиці біля паркану будинку, проти якої ні засуджена особа, ні свідки та інші учасники, зафіксовані на ній, не заперечували, якщо метою цієї зйомки було фіксування можливих неправомірних дій щодо потерпілого, вказує на ситуативність самої події, а тому виключає необхідність надання засудженою особою дозволу на проведення цієї відеозйомки.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 307 Цивільного кодексу України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці (в громадських місцях), на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
Згадані положення цивільного законодавства перш за все спрямовані на захист особистого та сімейного життя від втручання у нього сторонніх осіб.
Разом з тим у цій частині Верховний Суд звертає увагу на те, що відеозйомка здійснена потерпілим на вулиці біля паркану будинку, тобто у громадському місці, він здійснював цю зйомку відкрито, неприховано, при цьому ні засуджена, ні свідки та інші учасники, зафіксовані на ній, не висловлювали йому вимогу не знімати їх, метою цієї зйомки було фіксування можливих неправомірних дій щодо потерпілого, що вказує на їх ситуативність.
Такі обставини виключали необхідність надання засудженою дозволу на проведення відеозйомки.
Посилання на Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 є нерелевантним, оскільки це рішення стосується ситуації отримання фактичних даних у результаті оперативно-розшукової діяльності, тоді як у цій справі, як уже зазначалось, зйомка потерпілим здійснювалася відкрито.
Більше того, Конституційний Суд України у згаданому рішенні вказував, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні.
З огляду на викладене Суд відхиляє ці доводи засудженої та вважає, що суди попередніх інстанцій правильно врахували відеозаписи як належні і допустимі докази.
Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 562/744/17.
