Позивачка є суддею, яка виявила бажання отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та для цього пройшла відповідні, передбачені Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — Закон № 5076-VI, тут і далі — в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) процедури.
Однак оскаржуваними рішеннями Ради адвокатів Хмельницької області відмовлено у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з огляду на те, що останньою до визначеної дати складання присяги адвоката та отримання відповідного свідоцтва не усунуто обставин несумісності. Відповідач вважає, що робота позивачки на посаді судді є несумісною з діяльністю адвоката.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, проте суд апеляційної інстанції задовольнив позов частково. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на необхідність здійснення тлумачення статті 7 Закону № 5076-VI та встановлення наявності або відсутності в цій статті такої умови для видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, як попереднє усунення обставин несумісництва.
У цій справі № 822/1309/17 Велика Палата Верховного Суду в порядку вирішення виключної правової проблеми має відповісти на такі питання:
1) Чи є статус судді таким, що обмежує право на доступ до професії адвоката?
2) Які обмеження щодо несумісності встановлені для адвокатів та які існують способи їх усунення?
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Чи є статус судді таким, що обмежує право на доступ до професії адвоката?
За змістом статті 54 Закону № 1402-VIII суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Отже, особа, яка перебуває на посаді судді, не може, зокрема займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу.
До того ж, складаючи присягу судді, особа свідомо приймає етичні та інші обмеження, які покладаються на неї спеціальним національним законодавством, Кодексом суддівської етики, затвердженим XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року, Бангалорськими принципами поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23.
Для забезпечення незалежності, неупередженості та компетенції суддів Комітетом Міністрів Ради Європи створено Консультативну раду європейських суддів (далі — КРЄС). КРЄС наголошує на важливій ролі незалежної та ефективної судової влади як однієї з гілок державної влади в демократичному суспільстві. У межах своїх завдань КРЄС ухвалює висновки, які зокрема висвітлюють принципи та правила поведінки суддів.
У пункті 37 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що специфічний характер суддівської діяльності та необхідність збереження гідності посади і захисту суддів від усіляких видів тиску означає, що судді повинні поводитися у такий спосіб, щоб уникати конфлікту інтересів або перевищення службових повноважень. Це вимагає від суддів необхідності утримуватися від будь-якого виду професійної діяльності, що може відволікати їх від виконання суддівських обов`язків або призводити лише до часткового виконання ними своїх обов`язків. У деяких країнах несумісні з функціями судді види діяльності чітко визначені законом про статус суддів, а представникам судової системи забороняється здійснювати будь-яку іншу професійну або оплачувану діяльність. Винятками є навчальна, дослідницька, наукова, літературна або мистецька діяльність».
Очевидно, що, претендуючи набути право на зайняття адвокатською діяльністю (складаючи іспити та проходячи стажування), суддя вступає у позапроцесуальні відносини з Радою адвокатів регіону, адвокатською спільнотою.
У Висновку № 16 (2013) КРЄС про відносини між суддями та адвокатами виокремлено дві сфери:
— з одного боку, відносини між суддями та адвокатами, які походять від процесуальних принципів і правил у кожній країні і які прямо впливають на ефективність та якість судочинства. У підсумках та рекомендаціях, викладених у Висновку № 11 (2008) «Про якість судових рішень», КРЄС вказала на те, що стандарт якості судових рішень — це результат взаємодії між численними суб`єктами системи правосуддя;
— з другого боку, відносини суддів та адвокатів, що випливають з професійної поведінки цих професій, де є потреба у взаємній повазі до обов`язків один одного та в конструктивному діалозі.
Доступ до професії адвоката в Україні передбачає виконання встановлених законодавством вимог (стаття 6 Закону № 5076-VI) до осіб, які виявили бажання стати адвокатом. Серед них, зокрема, є вимога проходження стажування.
Згідно зі статтею 10 Закону № 5076-VI стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката. За результатами стажування керівник стажування складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону. Очевидно, що в цьому випадку суддя перебуває у відносинах підпорядкування з керівником стажування, який є адвокатом, так само, як і під час організації та проведення кваліфікаційного іспиту, який здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
У контексті допустимості проходження суддями стажування в адвокатських (юридичних) фірмах КРЄС у Висновку № 16 (2013) (пункти 23, 24)зазначає таке.
У деяких державах судді переважно обираються серед найбільш досвідчених адвокатів. В інших країнах професійні шляхи суддів та адвокатів не перетинаються. У цих країнах розвиток взаєморозуміння між двома професіями є особливо важливим. Однією з можливостей сприяти такому порозумінню є впровадження інтернатури для суддів-стажистів у юридичних фірмах та для адвокатів-стажистів у судах. У такому випадку вкрай важливим є гарантування дотримання вимог незалежності та неупередженості суддів, а також прозорості в організації такої інтернатури.
Відносини між суддями і адвокатами завжди повинні зберігати фактичну чи уявлювану неупередженість суддів. Судді й адвокати повинні повністю усвідомлювати це, а належні процесуальні та етичні норми мають діяти для гарантування зазначеної неупередженості.
Отже, стандарти взаємодії представників двох юридичних професій, запроваджені КРЄС, допускають можливість стажування суддів у юридичних фірмах та адвокатів у судах з метою взаєморозуміння між двома професіями. Саме таку мету мають переслідувати судді й адвокати, перебуваючи кожен у своєму статусі.
На думку Великої Палати Верховного Суду, стажування діючого судді впродовж шести місяців під керівництвом адвоката з метою отримання адвокатського свідоцтва виходить за межі допустимих сфер відносин між суддями та адвокатами.
Слід окремо підкреслити, що таке розуміння спірних правовідносин не поширюється на осіб, звільнених з посади судді, в тому числі за заявою про відставку.
Наведене свідчить про те, що хоча чинне законодавство України не містить конкретно визначеної заборони діючим суддям складати кваліфікаційний іспит та проходити відповідне стажування з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, однак участь судді в таких процедурах ставить під сумнів його/її незалежність та безсторонність.
До того ж Україна не відноситься до переліку держав — членів Ради Європи, у яких шляхи суддів та адвокатів не перетинаються та для яких КРЄС рекомендує досягнення взаємопорозуміння між професіями за допомогою стажування. В Україні адвокати за умови усунення обставин несумісності можуть стати суддями.
Зважаючи на висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 28 травня 2009 року у справі Bigaeva v. Greece, на яке покликається позивачка, суд виявив непослідовність у діях держави-відповідача, яка дозволила проходити стажування заявниці, заздалегідь розуміючи, що доступу до професії вона не отримає.
У справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду також вважає, що практика, яка склалась у частині допуску осіб, які перебувають на посаді судді, до кваліфікаційного іспиту та стажування з метою отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не є послідовною та суперечить забороні, встановленій в антикорупційному законодавстві.
Проте правові ситуації у справі Bigaeva v. Greece і справі, що розглядається, не є подібними. У справі Bigaeva v. Greeceоргани державної влади через власну помилку і явну безперспективність отримання заявницею права на доступ до професії адвоката, дозволили проходження стажування та не допустили її до кваліфікаційного іспиту. Натомість у справі, що розглядається Великою Палатою Верховного Суду, заявниця власноруч (із застереженнями) підписала заяву від 10 травня 2017 року щодо відсутності обставин несумісності, які, на її думку, можуть виникнути лише після набуття статусу адвоката (отримання свідоцтва), розуміючи, що усунення обставин несумісності залежить лише від її волі.
У позовній заяві позивачка наполягала на тому, що не має наміру поєднувати адвокатську діяльність з перебуванням на посаді судді. Наголошує що, отримуючи свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, вона лише реалізує своє право на отримання такого свідоцтва і не допускає порушень вимог щодо несумісництва, оскільки не здійснює адвокатську діяльність.
Застосовані у цій справі правові норми свідчать про те, що адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом № 5076-VI.
Обов`язковими складовими набуття статусу адвоката є, зокрема, складення особою присяги адвоката України та отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Суб`єктом адвокатської діяльності є адвокат, тобто особа, яка склала присягу адвоката та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а її зміст становлять конкретні дії адвоката, передбачені статтею 19 Закону № 5076-VI та іншими відповідними положеннями законодавства.
Велика Палата Верховного Суду погоджується із доводами касаційної скарги, що, отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що надає такій особі статус адвоката, гарантії адвокатської діяльності та можливість притягнення її до дисциплінарної відповідальності, свідчить про те, що така особа вже є суб`єктом адвокатської діяльності у розумінні профільного закону та без укладення договору про надання правової допомоги, без отримання доходу, може у будь-який час надати іншу правову допомогу клієнту.
Набуття особою статусу адвоката є процесом, який не охоплюється визначенням адвокатської діяльності. Але бажання отримати доступ до професії адвоката, перебуваючи у статусі судді, не виглядає легітимним та суперечить меті антикорупційного законодавства.
У сенсі Закону № 1402-VIII щодо заборони займатись адвокатською діяльністю не можна відокремити мету отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від бажання надавати (платно або безоплатно) правову допомогу. Саме з метою займатись адвокатською діяльністю особа отримує відповідне свідоцтво.
Отже, хоч закони № 5076-VI та № 1402-VIII прямо не забороняють суддям отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, але зміст поняття адвокат, суб`єкт адвокатської діяльності, а також описаний вище механізм отримання такого свідоцтва свідчать про те, що процес набуття статусу адвоката, як і сама адвокатська діяльність є несумісними зі статусом судді.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку складення присяги адвоката та отримання особою, яка є суддею, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, така особа одночасно буде перебувати під дією двох присяг — судді та адвоката.
Отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, особа, яка є суддею, окрім Закону № 1402-VIII, підпадає під дію Закону № 5076-VI, що є недопустимим, оскільки ставить під сумнів незалежність цих двох інститутів один від одного.
Які обмеження щодо несумісності встановлені для адвокатів та які існують способи їх усунення?
Статтею 7 Закону № 5076-VI установлено перелік обмежень щодо несумісності з діяльністю адвоката.
Зокрема, несумісною з діяльністю адвоката є робота на посаді судді відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 зазначеного Закону.
Системне тлумачення положень Закону № 5076-VI свідчить про те, що термін «діяльність адвоката» є тотожним терміну «адвокатська діяльність».
Аналіз понять «адвокат» та «адвокатська діяльність», що наведені у статті 1 Закону № 5076-VI, а також зміст статей 4, 6, 19 цього Закону свідчить про те, що обставини несумісності з діяльністю адвоката, визначені статтею 7 зазначеного Закону, виникають для осіб, які мають (уже отримали) такий статус.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що обмеження і способи їх усунення встановлені для осіб, які вже мають статус адвоката та які бажають займатись іншою (не сумісною з діяльністю адвоката) діяльністю, а не для представників інших юридичних професій, які бажають займатись адвокатською діяльністю.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки рішення Ради адвокатів Хмельницької області від 10 травня 2017 року № 7-2.1/17 скасоване рішенням Ради адвокатів Хмельницької області від 12 червня 2017 року № 8-2/17 у частині пункту (абзацу) першого, а саме видачі позивачці свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, необхідно скасувати пункти (абзаци) другий та третій резолютивної частини рішення Ради адвокатів Хмельницької області від 10 травня 2017 року № 7-2.1/17, стосовно застереження щодо видачі судді свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката за умови усунення протягом 30 днів з дня прийняття цього рішення обставин несумісності, передбачених статтею 7 Закону № 5076-VI. Рада адвокатів Хмельницької області помилково вважала, що «особа, стосовно якої існують обставини несумісності, за умови виконання інших вимог законодавства, може бути допущена до складання кваліфікаційного іспиту, а при успішному його складанні може в подальшому проходити стажування…».
