Протидія корупції через цивільно-правові інструменти: нові підходи до цивільного та нотаріального процесу

Кафедра цивільного, нотаріального та виконавчого процесу підбила підсумки Конкурсу наукових студентських робіт, проведеного в рамках Х ювілейного науково-творчого марафону «Тиждень цивільного процесу».

І місце посів студент 2-го курсу факультету Цивільної та господарської юстиції Національного університету «Одеська юридична академія» Білошкурський Микола Миколайович під керівництвом к.ю.н., доцентки Іліопол І.М.

Конкурсна робота присвячена аналізу цивільно-правових методів протидії корупції в Україні, з акцентом на вдосконалення цивільного та нотаріального процесів. Дослідження підкреслює актуальність теми в умовах нормотворчих процесів, євроінтеграційних прагнень та воєнного стану, коли корупція є фактором дестабілізації. Визначено ключові цивільно-правові методи боротьби з корупцією: визнання правочинів фіктивними, стягнення необґрунтованих активів, забезпечення позову, а також нотаріальний контроль та оскарження дій посадовців. Судова практика, зокрема справа № 757/62043/18-ц, ілюструє ефективність визнання договорів фіктивними для запобігання приховуванню активів. Виявлено проблему зловживання цивільними правами через нотаріально посвідчені правочини, що ускладнює протидію корупції. Запропоновано створення закритого Державного автоматизованого реєстру осіб, підозрюваних у корупційних злочинах із санкцією конфіскації майна, з подальшим наданням доступу до нього нотаріусам та покладенням на нотаріусів обов’язку здійснювати перевірку особи у цьому реєстрі перед посвідченням правочинів, які стосуються відчуження рухомого чи нерухомого майна такої особи, з подальшою відмовою у вчиненні нотаріальної дії у випадках, коли особа на момент звернення до нотаріуса внесена до згаданого реєстру. Використання цього реєстру сприятиме реалізації принципу невідворотності покарання та підвищенню прозорості. Обґрунтовано, що у контексті цифровізації такий Державний автоматизований реєстр може стати частиною реформи електронного нотаріату, посилюючи превентивну та компенсаційну роль нотаріату та цивільного процесу в боротьбі з корупцією.

Актуальність. Проблема протидії корупційним правопорушенням не нова і набуває особливої актуальності як у зв’язку з нормотворчими процесами України, на кшталт ухвалення Державної антикорупційної політики на 2023–2025 [1] чи впровадження законодавчих ініціатив щодо розвитку інституту укладання угод зі слідством [2], так і у зв’язку з євроінтеграційними прагненнями нашої держави. Європейська комісія виокремила сім рекомендацій, яких повинна дотримуватись Україна для того, щоб стати повноправним членом європейської спільноти і особливе місце серед цих рекомендацій посідає саме боротьба з корупцією [3]. Актуальність обраної теми зумовлюється ще й тим, що в умовах воєнного стану корупція є внутрішнім фактором дестабілізації, а тому нині розроблення способів запобігання та протидії корупційним правопорушенням є пріоритетними завданнями як держави, так і наукової спільноти.

Стан дослідження теми. Розроблення способів запобіганню та протидії корупційним правопорушенням присвячено чимало праць як закордонних, так і українських науковців, щоправда переважна більшість з них зосереджується на кримінально-правових, а рідше адміністративно-правових засобах впливу, часто оминаючи цивільно-правові та цивільні процесуальні аспекти протидії корупції. У межах нашого дослідження спробуємо зосередити увагу саме на цивільно-правових методах боротьби з корупційними правопорушеннями. Щоправда, у науковій літературі переважна кількість досліджень спрямована на дослідження безпосередньо окремих цивільно-правових та цивільних процесуальних механізмів. Наприклад, наукові праці таких учених як А. Вікаксоно, А. Маджид та Х. Відхіянті [4], Є. Крук [5], Т. Хутор [6], Р. Раімов [7], Н. Навальнєва [8], Н. Білянська [9] присвячені дослідженню визнання активів необґрунтованими та їх стягнення у дохід держави як цивільному процесуальному методу боротьби з корупційними правопорушеннями.

Слід зазначити, що визнання активів необґрунтованими та їх стягнення у дохід держави не єдиний цивільний процесуальний захід боротьби з корупцією. Серед цивільно-правових заходів можна виокремити визнання правочинів, які використовувались у корупційних правопорушеннях, фіктивними [10; 11], серед цивільних процесуальних же заходів впливу слід згадати забезпечення позову, яке відповідно до ст. 149–153 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) [12] може здійснюватись шляхом арешту майна для запобігання його відчуження. Забезпечення позову у корупційних справах, зокрема його цивільний процесуальний аспект, досліджують у своїх працях П. Лютіков, Ю. Дрофич [13], С. Короєд [14]. Серед інших цивільно-правових заходів протидії корупції – оскарження дій посадовців у цивільному процесі, у своїх роботах вказують також О. Нікітенко, А. Самойлович [15, с. 19]. У свою чергу О. Терещук, окрім оскарження згадує також виконавче провадження, яке, як вважає вчений, можна також використовувати у цивільному процесі для боротьби з корупційними правопорушеннями [16]. У нотаріальному процесі з-поміж інших можна виокремити такий механізм боротьби з корупцією, як безпосередньо нотаріальний контроль, що є превентивним заходом та про що також згадує В. Сірко [17] та Д. Кирилюк [18]. Порушуючи питання превентивних заходів впливу, слід зазначити, що Є. Харитонов та ін. у межах свого дослідження вказують на такі механізми державного та суспільного впливу, як свобода мас-медіа, а також захист прав людини та громадян на висловлення власних думок, які здатні протидіяти корупції в цілому [19, с. 480]. Р. Круз та ін. досліджують захист персональних даних у цифрових додатках, що опосередковано стосується превентивних заходів боротьби з корупцією через посилення прозорості та контролю, але менш прямо пов’язано з цивільними процесуальними аспектами роботи [20].

Більше того, на нашу думку найбільш доцільним та універсальним способом боротьби з корупцією є дотримання принципу невідворотності покарання. Таку думку поділяють Н. Серьогіна й А. Мазалов, які також підкреслюють, що невідворотність покарань за корупційні злочини і розробка суворих санкцій є ефективними заходами протидіяти корупції в цілому та у воєнній сфері зокрема [21]. Взявши це твердження за основу, а також, враховуючи результати огляду джерел, вважаємо за необхідне дослідити які цивільні процесуальні аспекти можуть перешкоджати втіленню цього принципу в життя та запропонувати шляхи вдосконалення деяких цивільно-правових процедур, у тому числі, у нотаріальному процесі.

Виклад основного матеріалу. Раніше нами вже порушувалось питання щодо того, що деякі цивільно-правові механізми можуть використовуватися для приховування вчинення корупційного правопорушення [22; 23], або слугувати способом уникнення покарання за вчинення такого [10]. Так, правочини, на кшталт договорів купівлі-продажу або дарування нерідко можуть використовуватись або для того, щоб приховати корупційне правопорушення [11], або, щоб уникнути покарання, шляхом «дарування» чи «продажу» майна, яке могло б бути конфісковане судом [10]. Адже конфіскація, як санкція за вчинення корупційних правопорушень, передбачена українським кримінальним законодавством, може включати як спеціальну конфіскацію майна, отриманого злочинним шляхом або яке є знаряддям злочину – ст. 96-1 Кримінального Кодексу України (надалі – КК України) [24], так і повну конфіскацію майна, яке належить засудженому, незалежно від його походження, – ст. 59 КК України [24]. Повна конфіскація майна як додаткове покарання застосовується, наприклад, за такими корупційними злочинами як: ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 209 КК України, ч. 1, ч. 2 ст. 306 КК України, ч. 3 ст. 368 КК України  та ч. 3 ст. 410 КК України [24]. Щодо арешту майна, отриманого злочинним шляхом, то він може бути накладений на майно, яке, відповідно до ч. 2 ст. 170 Кримінального процесуального Кодексу України (надалі – КПК України) [25] підлягає спеціальній конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або відшкодуванню шкоди, незалежно від того, у чиїй власності воно перебуває – підозрюваного, обвинуваченого чи третьої особи. Арешт на майно, яке перебуває у власності підсудного та яке може бути конфісковане судом, як вид покарання, відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України може накладатися лише у випадку, якщо є підстави вважати, що суд може призначити покарання у виді конфіскації майна [25]. Так як конфіскація є додатковим видом покарання та призначається на розсуд суду, а також у зв’язку з тим, що при призначенні конфіскації виключно суд встановлює те, який обсяг майна засудженого повинен бути конфіскований (наприклад, 1/2, 1/3 майна, що перебуває у власності засудженого тощо), то на етапі судового розгляду у слідства просто відсутні обґрунтовані підстави для того, аби клопотати про накладення арешту на все те майно підсудного, яке може бути конфісковане, адже підстав для того, аби визначити чи буде майно за рішенням суду конфісковане взагалі та яка саме частина майна буде конфіскована у слідства немає.

Відповідно, якщо майно, набуте законним шляхом, і знаряддям корупційного злочину не було – спеціальній конфіскації воно не підлягає, а, відповідно, і арешт на таке майно накладатися не може. Щоправда, таке, законно набуте майно, яке знаходиться у власності підсудного, все ще може бути конфісковане у порядку повної конфіскації, за вироком суду. Проте, до винесення остаточно вироку суду, таке майно все ще не може арештовуватися як таке, що може бути конфісковане в порядку призначення покарання у вигляді конфіскації, адже на момент судового розгляду, у слідства відсутні обґрунтовані підстави вважати, чи буде такий вид покарання, як конфіскація, взагалі застосований до підсудного та якщо буде, на яку частину майна конфіскацію буде накладено. Відповідно, аби уникнути подібної конфіскації, підсудний може скористатися своїми цивільними правами та укласти договір купівлі-продажу, дарування, міни тощо, скористатися своїми цивільними процесуальними правами, звернувшись до нотаріуса за нотаріальним посвідченням такого договору чи договорів та відчужити своє рухоме чи нерухоме майно на користь третіх осіб, таким чином, уникнувши відповідальності за вчинене корупційне правопорушення у виді конфіскації майна.

Н. Голубєва ґрунтовано розглядає проблему зловживань у цивільному процесі у контексті реформування цивільного процесуального законодавства та доходить висновку, що реформування ЦПК України [12] без урегулювання проблем зловживання цивільними правами неможливе [26, с. 3]. Фактично, використання цивільно-правових договорів з ціллю приховати вчинення корупційного правопорушення, або уникнути покарання за його вчинення та використання права щодо нотаріального посвідчення таких правочинів у нотаріуса є нічим іншим, як зловживанням цивільними правами.

На підтвердження думки про те, що порушена проблема в умовах сьогоденнях набуває особливої актуальності та потребує якнайшвидшого врегулювання, пропонуємо розглянути правозастосовну практику. Так, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду13.04.2022 у справі № 757/62043/18-ц розглянув позов Національного антикорупційного бюро України (надалі НАБУ) про визнання фіктивним договору дарування 10 земельних ділянок (понад 8 га) на Київщині та 8 квартир у Києві [27]. У 2018 році НАБУ звернулося до суду, стверджуючи, що в межах кримінального провадження № 52017000000000016 від 04.01.2017 р. підозрюваний, розуміючи про неминуче отримання підозри у вчиненні корупційного правопорушення та, намагаючись уникнути відповідальності у вигляді конфіскації майна, надав дружині довіреність передати це майно у власність доньці шляхом укладання договору дарування. Розслідування показало, що підозрюваний залишив Україну в серпні 2016 року, а майно переоформлювалося в жовтні-грудні 2016 року, щоб уникнути конфіскації. НАБУ звернулось до суду, щоб довести фіктивність договору дарування, спрямованого на приховування майна, а не на передачу права власності, шляхом вчинення дарунку [27]. Суд встановив, що попри передачу права власності доньці, фактичним власником майна залишився підозрюваний із дружиною. Суди нижчих інстанцій відхилили позов, але Верховний Суд, керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України [12], частково задовольнив касаційну скаргу НАБУ, скасувавши рішення Печерського районного суду (09.03.2021) і Київського апеляційного суду (06.07.2021) та визнавши договір дарування фіктивним, що дозволило повернути майно для подальшого розгляду в антикорупційній справі [27].

Отже, у контексті цивільного та нотаріального процесу використання деяких загальноприйнятних цивільно-правових механізмів у таких незаконних цілях має особливе значення, адже переважна більшість згаданих правочинів потребують нотаріального посвідчення. Відповідно, постає декілька логічних запитань. Перш за все, чи можливо запобігти подібним випадкам? А також, чи може нотаріальне посвідчення таких правочинів тягти за собою відповідальність для нотаріуса?

Відповідаючи на друге запитання, з усією впевненістю можемо говорити про те, що це є мало реалістичним. Звісно, відповідно до п.п. б), п. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» на нотаріусів поширюється дія цього закону [28], відповідно, вони можуть бути суб’єктами корупційного правопорушення та логічно, що є особами, в діяльності яких наявний корупційний ризик. Більше того, згідно з п.п. ґ), п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» нотаріуси є суб’єктами первинного фінансового моніторингу [29]. Проте, на практиці доведення того, що нотаріус знав чи міг знати, що правочин вчиняється не з ціллю зробити подарунок чи продати річ, а з ціллю приховати вчинення корупційного правопорушення, чи уникнути покарання у вигляді конфіскації майна за вже вчинене корупційне правопорушення, потребує особливих зусиль та є майже неможливим. Більше того, ст. 49 Закону України «Про нотаріат» регламентує чіткий перелік причин, на підставі яких нотаріус може відмовити у вчиненні нотаріальної дії [30]. Відповідно, якщо особи виявили бажання вчинити правочин та звернулися до нотаріуса з ціллю посвідчити такий правочин і нотаріус не має жодних підстав відмовити у вчиненні нотаріальної дії, передбачених ст. 49 Закону України «Про нотаріат» чи іншим законодавством нашої держави, нотаріус зобов’язаний вчинити цю нотаріальну дію[30]. Логічно, що особи, які звернулись за нотаріальним посвідченням подібного договору, скоріше за все не будуть розкривати нотаріусу основоположну мету такого правочину, а нотаріус не може здогадуватись щодо неї, фактично, презумуючи, що мета осіб відповідає меті правочину, що вчиняється.

Можливість запобігти випадкам застосування правочинів, які потребують нотаріального посвідчення, у корупційних цілях, вбачаємо у розробленні нових механізмів, пов’язаних з покращенням нотаріального процесу. Так, для того, аби унеможливити нотаріальне посвідчення правочинів, якими суб’єкт корупційного правопорушення намагається уникнути покарання у вигляді конфіскації майна, пропонуємо розробити та ввести в обіг окремий закритий Державний автоматизований реєстр, до якого буде надано доступ нотаріусам. До цього реєстру будуть вноситись ті особи, проти яких, на момент звернення нотаріуса до реєстру, триває судовий процес за обвинуваченням у кримінальному корупційному злочині, санкція за який передбачає конфіскацію майна. В майбутньому, окрім корупційних справ, можливо доцільно буде додати також й інші кримінальні справи, у яких санкція статті передбачає конфіскацію майна особи. Важливо також зазначити, що після прийняття у 2014 році Закону України «Про санкції» [31] почалась робота щодо створення окремого Державного реєстру, куди б вносились особи, щодо яких була застосовано державні санкції. Трохи менше ніж через десять років після прийняття цього закону, 29 січня 2024 року Радою національної безпеки і оборони України (надалі РНБО України) було ухвалено рішення «Про затвердження Положення про Державний реєстр санкцій» [32]. Відповідно до ст. 4 цього положення, Державний реєстр санкцій [33] було створено «з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб’єктів, щодо яких застосовано санкції» [32]. Відповідно, якщо нашою державою вже було створено та введено в обіг Державний реєстр щодо тих осіб, до яких було застосовано санкції від РНБО України, то введення ще одного Державного автоматизованого реєстру щодо осіб, які є підсудними у корупційних справах, у яких санкція статті передбачає конфіскацію майна, є цілком реальним.

Отже, аби унеможливити використання правочинів на кшталт договорів купівлі-продажу чи дарування з ціллю уникнути конфіскації майна за вчинене корупційне, а в перспективі й інші кримінальні правопорушення, на законодавчому рівні необхідно закріпити обов’язок за нотаріусом звертатись до запропонованого закритого Державного автоматизованого реєстру, перш ніж вчиняти нотаріальну дію з нотаріального посвідчення правочину, що стосується відчуження рухомого чи нерухомого майна на користь іншої особи. Відповідно, якщо проти особи, яка має прагнення вчинити та нотаріально посвідчити такий правочин, на момент нотаріального посвідчення слухається справа в суді, у якій ця особа підозрюються у корупційному кримінальному правопорушенні, за вчинення якого санкція статті передбачає конфіскацію майна, і ця особа внесена у згаданий реєстр, нотаріус повинен відмовити такій особі у вчиненні нотаріальної дії.

Більше того,необхідно законодавчо закріпити, що наявність особи, яка виявила бажання посвідчити правочин, спрямований на відчуження її рухомого чи нерухомого майна, у запропонованому реєстрі, є причиною, через яку нотаріус повинен відмовити цій особі у вчиненні нотаріальної дії. Подібну заборону цілком можливо реалізувати по тому ж принципу, як і нині реалізовано заборону щодо осіб, які знаходяться у Державному реєстрі санкцій. Крім того, впровадження подібного реєстру допоможе у вирішенні питання про притягнення нотаріусів до відповідальності за свідоме протиправне нотаріальне посвідчення фіктивних правочинів, вчинених особою з ціллю уникнути покарання у вигляді конфіскації майна за вже вчинений корупційний злочин, адже нотаріуси будуть зобов’язані перевіряти, чи є особа, що посвідчує правочин, підозрюваною у корупційній справі, за яку передбачено санкцію у вигляді конфіскації майна, шляхом перевірки запропонованого реєстру, і більше не зможуть не здогадуватись про можливу фіктивність посвідчуваного договору. Тим більше, нині, в умовах цифровізації та впровадження електронного нотаріату, заснування додаткового Державного автоматизованого реєстру, який допоможе уникнути зловживань правами та покращить цивільний і нотаріальний процеси, може розглядатися як одна із складових реформування електронного нотаріату. Це є суттєвою перевагою, адже, як зазначає І. Іліопол, запровадження в Україні електронного нотаріату позитивно вплине на ефективність і доступність надання нотаріальних послуг [34, с. 87].

Теоретично, подібні обмеження щодо особи, підозрюваної у вчиненні корупційного правопорушення, можуть розглядатися як порушення ст. 62 Конституції України [35] та п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (з протоколами) [36]. Проте, ми вважаємо, що ця позиція є помилковою. Для того, аби уникнути таких звинувачень, згадані обмеження слід закріпити також у КК України [24], КПК України [25] та ЦПК України [12] й трактувати не як порушення «презумпції невинуватості», а як ще одні обмеження щодо підсудного, на рівні з запобіжним заходом тощо. Тобто, як право на свободу пересування чи інші конституційні права підсудного, у зв’язку з його статусом, можуть бути обмеженими, так само обмежуватися можуть і права, пов’язані з відчуженням рухомого чи нерухомого майна, яке знаходить у власності підсудного, на користь інших осіб. Також, запропонований Державний автоматизований реєстр буде закритим, а доступ до нього матимуть виключно нотаріуси та державні органи, які повинні будуть стежити за функціонуванням цього реєстру та вчасно його доповнювати й редагувати, а отже, це є ще одним аргументом щодо непорушності презумпції невинуватості.

Висновки. Отже, дослідження підкреслює актуальність цивільних процесуальних методів протидії корупції в Україні, зокрема через вдосконалення цивільного і нотаріального процесів. Аналіз показує, що цивільно-правові та цивільні процесуальні інструменти, такі як визнання правочинів фіктивними, стягнення необґрунтованих активів у дохід держави, забезпечення позову та нотаріальний контроль, відіграють превентивну та компенсаційну ролі, доповнюючи кримінально-правові заходи. Судова практика, зокрема справа № 757/62043/18-ц, підтверджує ефективність визнання фіктивних угод для запобігання приховуванню корупційних активів. Проте зловживання цивільними правами, зокрема через нотаріальне посвідчення правочинів, які використовуються для приховування факту вчинення корупційного правопорушення чи з ціллю уникнути покарання у виді конфіскації за вже вчинене корупційне правопорушення, ускладнює боротьбу з корупцією. Запропоновано створення закритого Державного автоматизованого реєстру осіб, які є підсудними у справах щодо корупційних злочинів, за які санкцією статті передбачається конфіскація майна, для обов’язкової перевірки нотаріусами перед нотаріальним посвідченням таких договорів. Це сприятиме реалізації принципу невідворотності покарання та підвищенню прозорості. В умовах цифровізації такий реєстр може стати частиною реформи електронного нотаріату, посилюючи ефективність цивільного та нотаріального процесів у протидії корупції.

Список використаних джерел:

1. Про затвердження Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки : Постанова Кабінет Міністрів України від 4 березня 2023 р. № 220. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2023-%D0%BF#Text
2. Верховна Рада України прийняла за основу законопроєкт щодо підвищення ефективності укладення угод про визнання винуватості. Прес-служба Апарату Верховної Ради України. URL: https://www.rada.gov.ua/news/razom/251942.html
3. Press and information team of the Delegation to Ukraine. Рекомендації Європейської Комісії щодо статусу України на членство в ЄС. Delegation of the European Union to Ukraine.06.2022. URL: https://www.eeas.europa.eu/node/415005_en?s=232
4. Wicaksono A. K., Madjid A., Widhiyanti H. N. Legal Implications of Examining Notarial Original of the Deed in Corruption Cases: Procedural Analysis and Barriers to Law Enforcement. International Journal of Humanities Education and Social Sciences. Vol. 4. No. 3. P. 1727–1735. DOI: https://doi.org/10.55227/ijhess.v4i3.1465
5. Крук Є. В. Особливості міждержавного співробітництва в питаннях притягнення до цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційного правопорушення. Право і суспільство. 2023. № 2. Т. 2. С. 265–270. DOI: https://doi.org/10.32842/2078-3736/2023.2.2.38
6. Хутор Т. Цивільна конфіскація необґрунтованих активів крізь призму захисту права власності. Київ : ТОВ РЕД ЗЕТ, 2020. 40 с. URL: http://surl.li/fhboug
7. Раімов Р. І. Проблема визначення законності джерел доходів при застосуванні процедури визнання активів необґрунтованими. Вісник Луганського навчально-наукового інституту імені Е. О. Дідоренка. 2023. № 3. С. 154–164. DOI: https://doi.org/10.33766/2524-0323.103.154-164
8. Навальнєва Н. М. Підстави та порядок визнання майна необґрунтованими активами та його витребування. Порівняльно-аналітичне право. № 4. С. 121–125. URL: http://surl.li/yzdagt
9. Білянська Н. В. Визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як підстава припинення права власності. Актуальні питання у сучасній науці. Серія «Право». № 2(20). С. 366–378. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-6300-2024-2(20)-366-378
10. Давидова І.В., Білошкурський М.М. Договір дарування як спосіб уникнути покарання за корупційні злочини. Часопис цивілістики.2023. Вип. 50. С. 18–23. DOI: https://doi.org/10.32782/chc.v050.2023.3
11. Хоменко В. П. Запобігання приховуванню злочинів у фіскальній сфері, що мають транснаціональний характер. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2018. № 2(107). С. 371–381. URL: http://surl.li/nchlb
12. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618–IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text
13. Лютіков П. С., Дрофич Ю. В. Правила передання арештованого майна в управління Агентства з питань розшуку та менеджменту активів та його повернення власнику у контексті забезпечення непорушності права власності. Аналітично-порівняльне правознавство. 2024. № 5. С. 86–91. DOI: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2024.05.86
14. Короєд С. О. Корупційні ризики в цивільному судочинстві. Корупційні ризики в Україні: актуальні шляхи їх недопущення та подолання : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 2024 р.) / за заг. ред. Л. Компанцевої ; Наук.-дослід. ін-т публ. права. Київ : Наук.-дослід. ін-т публ. права, 2024. С. 60–64. DOI: https://doi.org/10.36059/978-966-397-425-5-17
15. Нікітенко О. І., Самойлович А. А. Українське законодавство про запобігання та протидію корупційним правопорушенням. Правові горизонти. 2019. Вип. 17(30). С. 14–22. DOI: http://www.doi.org/10.21272/legalhorizons.2019.i17.p:14
16. Терещук О. В. Виконавче провадження у справах про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією. Вісник Університету внутрішніх справ. 2000. Вип.10. С. 12–17. URL: https://surl.li/xgyowr
17. Сірко В. С. Сучасні тенденції розвитку нотаріату в Україні: вплив законодавчих змін та перспективи подальшого розвитку. Вчені записки Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Серія: Юридичні науки. 2023. Том 34(73). № 1. С. 212–215. DOI: https://doi.org/10.32782/TNU-2707-0581/2023.2/36
18. Кирилюк Д. В. Проблеми здійснення нотаріусом перевірки санкцій при вчиненні нотаріальних дій. Актуальні проблеми держави і права. 2024. Вип. 102. С. 46–50. DOI: https://doi.org/10.32782/apdp.v102.2024.7
19. Kharytonov E., Kharytonova O., Kharytonova T., Kolodin D., Tolmachevska Y. Human rights as the basic value of the concept of private law in modern Europe. Amazonia Investiga. 2019. Vol. 8. No. 20. P. 477–485. URL: https://amazoniainvestiga.info/index.php/amazonia/article/view/177
20. da Cruz R. P., Tilma A. M., da Silva A. C. Law Enforcement of State Losses Through Civil Proceedings: Exploration of the Role and Analysis of Alternative Options in Corruption Cases. UNES Law Review. 2024. Vol. 6. No. 4. P. 9768–9780. DOI: https://doi.org/10.31933/unesrev.v6i4.1850
21. Серьогіна Н. О., Мазалов А. М. Шляхи зменшення корупційних ризиків у військових операціях з урахуванням міжнародного досвіду ведення бойових дій. Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування. 2024. № 2. С. 54–55. DOI: https://doi.org/10.32782/tnv-pub.2024.2.7
22. Давидова І. В., Білошкурський М. М. Використання платних послуг у онлайн-відеоіграх як спосіб приховати корупційні злочини. LexSportiva. 2023. № 2. С. 10–17. DOI: https://doi.org/10.32782/lexsportiva/2023.2.2
23. Харитонова Т. Є., Білошкурський М. М. Проблеми корупційних ризиків при набутті та реалізації права власності на земельну ділянку учасниками бойових дій та особами, прирівняними до них. Юридичний науковий електронний журнал. 2025. № 1. С. 269–272. DOI: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2025-1/58
24. Кримінальний кодекс України : Закон від 05.04.2001 № 2341-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text
25. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон від 13.04.2012 № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text
26. Голубєва Н. Ю. Зловживання цивільними процесуальними правами: новели ЦПК. Новели цивільного процесуального кодексу України : матеріали круглого столу (м. Одеса, 26 березня 2018 р.) / за заг. ред. Н. Ю. Голубєвої ; Нац. ун-т «Одеська юридична академія». Одеса : Фенікс, 2018. С. 3–9. URL: http://hdl.handle.net/11300/9479
27. Постанова Верховного Суду від 13.04.2022. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/103986061
28. Про запобігання корупції : Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/1700-18
29. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення : Закон України від 06.12.2019 № 361-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/361-20
30. Про нотаріат : Закон України від 02.09.1993 № 3425-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text
31. Про санкції : Закон України від 14.08.2014 № 1644-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1644-18#Text
32. Про затвердження Положення про Державний реєстр санкцій : Рішення РНБО України від 29.01.2024. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0002525-24#Text
33. Державний реєстр санкцій. Рада національної безпеки і оборони України. URL: https://drs.nsdc.gov.ua
34. Іліопол І. М. Електронний нотаріат: переваги та ризики. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 1. С. 86–88. https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-1/19
35. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
36. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) : Рада Європи ; Конвенція від 04.11.1950. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text