Значну частину справ, що розглядаються в Європейському суді з прав людини (далі – ЄСПЛ), складають справи щодо захисту права на мирне володіння майном, непорушність якого гарантується у ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Протокол).

Відповідно до статті 1 Протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення власності можливе в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Держава має право вводити закони для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, зборів і штрафів.

Однією з обставин, що підлягають встановленню під час розгляду справи про порушення статті 1 Протоколу у ЄСПЛ, є наявність права на майно (рішення у справі «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal»).

Слід звернути увагу на те, що у багатьох перекладах актів ЄСПЛ замість терміну «майно» використовується термін «власність», що є неточністю, яка допускається під час перекладів термінів «property» (у назві та абзаці 2) і «possessions» (в абзаці 1).

У тексті рішень ЄСПЛ суду застосовується також поняття «матеріально-правовий інтерес, який знаходиться під охороною положень статті 1 Протоколу» (рішення у справі «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal»).

У національному цивільному законодавстві терміном «майно» охоплюються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, аналіз судової практики ЄСПЛ свідчить про автономність змісту цього терміну, що означає єдині правила його тлумачення незалежно від визначення цього терміну у законодавстві певної держави.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують практику ЄСПЛ як джерело права. Аналогічні положення закріплені у частині 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України та частині 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на це, визначення змісту терміну «майно» має важливе значення для правильного застосування практики ЄСПЛ під час розгляду спорів національними судами.

Аналіз судової практики ЄСПЛ свідчить про те, що термін «майно» достатньо широко тлумачиться цим судом і поширюється як на наявне майно, так і на активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він має «законні (правомірні, виправдані) сподівання (очікування)» ефективно скористатися правом на нього.

У справі «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal» ЄСПЛ зауважив, що не є майном майбутні прибутки, за винятком тих, що вже були отримані, або явно мають бути отримані. У останньому випадку йдеться про так звані «правомірні очікування». Такі очікування можуть ґрунтуватися на укладеному договорі, ліцензії, нормативному чи ненормативному акті, який надає майнове право, а також на судовому рішенні, що набрало законної сили. Якщо договір, укладений з органом влади, дозвіл, ліцензія, нормативний чи ненормативний акт визнаний недійсним з причин, що не залежали від приватної особи, або скасований чи визнаний недійсним з наданням зворотної сили, то це є порушенням «правомірного очікування», гарантованого ст. 1 Протоколу, за яке держава несе відповідальність.

Наприклад, у справі «Fedorenko v. Ukraine»  ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав «законне сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривнях, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні статті 1 Протоколу.

Таке сподівання наявне у разі скасування (визнання недійсними) виданих державними органами дозволів, що давали особі сподівання реалізувати свої комерційні плани (наприклад, на забудову земельної ділянки, яку компанія придбала після отримання дозволу на забудову у справі «Pine Valley Developments Ltd and Оthers v. Ireland»).

У справі «Oneryildiz v. Turkey» ЄСПЛ визнав, що заявник мав право на будинок, який він звів самовільно з порушенням містобудівельних і технічних стандартів на земельній ділянці, яка належала державі. Суд виходив з того, що державні органи протягом тривалого часу стягували з заявника податки і надавали йому платні соціально-побутові послуги щодо будинку, що свідчило про те, що держава де факто визнала за заявником майнове право на будинок.

У справі «Pine Valley Developments Ltd v. Ireland» ЄСПЛ постановив, що статтю 1 Протоколу можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

У справі «Beyeler v. Italy» ЄСПЛ зазначив, що поняття «майно» у статті 1 Протоколу має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Деякі права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як «майнові права» і, отже, як «майно». Слід розглянути питання про те, чи мав заявник за відповідних обставин титул на майнове право, що захищається статтею 1 Протоколу. У рішенні у справі «Van Marle and Others v. the Netherlands» ЄСПЛ визнав, що уподібнена праву власності може бути клієнтура компанії, яка внаслідок відмови у реєстрації компанії значно звузилася. У справі «Tre Traktorer Aktienbolag v. Sweden» майном був визнаний економічний інтерес в утриманні ресторану, який довелось закрити після відкликання ліцензії.

У справі «Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium» ЄСПЛ визнав «активом» право на позов про відшкодування шкоди, якого заявник позбувся за законом, що мав зворотну силу. Аналогічна позиці відображена й у рішенні у справі «Draon and Draon v. France». При цьому важливо, яким чином визначений як «актив» позов мав бути розглянутий відповідно до наявної у державі сталої судової практиці, тобто фактор впевненості у застосуванні практики щодо відшкодування шкоди.

Однак виправдане очікування не виникає у разі, коли має місце спір щодо правильного тлумачення або застосування національного законодавства, і доводи заявника в подальшому спростовуються національними судами (рішення у справі «Kopecky v. Slovakia»).

Натомість надія на визнання права власності на майно, яким тривалий час було неможливо користуватися ефективно, не може вважатися «майном» у розумінні статті 1 Протоколу. Наприклад, у справі «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany» ЄСПЛ зазначив, що надія на визнання майнового права – це умовна вимога, яка втрачає силу, якщо не виконана будь-яка умова, що не залежить від волі особи. У справі «Grishchenko v. Russia» ЄСПЛ вирішив, що чинне законодавство надавало заявниці лише надію на те, що зобов’язання держави-відповідача за цільовим чеком на набуття легкового автомобілю буде виконано. Оскільки строк виконання не був встановлений, то вимоги заявниці не були настільки визначеними, щоб бути реалізованими у примусовому порядку.

У разі посилання на порушення, що мали місце до набуття прав на спірне майно, ЄСПЛ відмовляв у задоволенні вимог. Стаття 1 Протоколу не гарантує права на те, щоб стати власником майна (рішення у справі «Marckx v. Belgium»).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» зазначено, що коли держава встановила певну пенсійну схему, індивідуальні права та інтереси, які походять з неї, підпадають під захист статті 1 Протоколу незалежно від порядку сплати пенсійних внесків і засобів її фінансування.

Норма статті 1 Протоколу була застосована ЄСПЛ і для захисту прав орендаря від незаконного позбавлення права користування майном (справа «Iatridis v. Greece»).

ЄСПЛ у справі «Intersplav v. Ukraine» визнав право на податкове вирахування власністю особи. ЄСПЛ зауважує, що ознайомившись із критеріями та вимогами, встановленими національним законодавством, заявник мав достатньо підстав сподіватись на відшкодування ПДВ, який він сплатив під час здійснення своєї господарської діяльності, так само як і на компенсацію за затримку його виплати.

Таким чином, ЄСПЛ вироблено дві основні ознаки приналежності об’єкта до «майна» в контексті статті 1 Протоколу: 1) економічна цінність; 2) наявність прав на майно або «законних (правомірних, виправданих) сподівань» ефективно скористатися майном.

Наприклад, право на індексування заощаджень громадян не гарантується статтею 1 Протоколу, оскільки ця стаття не встановлює для держав загального обов’язку щодо проведення систематичної індексації заощаджень для збереження купівельної спроможності вкладених коштів, тому за відсутності відповідної норми щодо індексації у національному законодавстві порушення відсутнє (рішення ЄСПЛ у справах «Rudzinska v. Poland», «Trajkovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia», «Gayduk and Оthers v. Ukraine»).

До поняття «майно» віднесено й об’єкти інтелектуальної власності (рішення у справі «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal»). У справі щодо товарного знаку Європейський суд зауважив, що товарний знак є майном лише після завершення процедури реєстрації прав на нього, якщо ж процедура реєстрації лише розпочата, то у заявника все одно є певні майнові права, пов’язані з заявкою на реєстрацію, навіть якщо згодом реєстрація і буде анульована (рішення у справі «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal»).

Таким чином, поняття «майно» у статті 1 Протоколу має автономне значення, яке не зводиться до права власності на речі і не залежить від його визначення у національному законодавстві. Тлумачення терміну «майно» у практиці ЄСПЛ не обумовлює необхідність аналогічного визначення цього терміну у національному законодавстві, проте має застосовуватися під час вирішення справ національними судами. Віднесення ЄСПЛ об’єкту, з приводу якого розглядається спір, до майна обумовлює застосування національними судами статті 1 Протоколу та практику ЄСПЛ щодо цієї статті, у тому числі й у випадках, коли відповідний об’єкт не належить до майна за національним законодавством.

Термін «майно» застосовується ЄСПЛ щодо:

1) наявного майна (матеріальних об’єктів і майнових прав, у тому числі прав інтелектуальної власності);

2) претензій, стосовно яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він має «законні (правомірні, виправдані) сподівання (очікування)» ефективно скористатися правом на майно (сподівання на отримання пенсій, коштів за рішенням суду, задоволення позову про відшкодування шкоди за наявності щодо таких позовів сталої судової практики національних судів, орендної плати, користування певними об’єктами чи зайняття певною діяльністю за виданими патентами, ліцензіями, отримання прибутку відповідно до сформованої клієнтури, податкового вирахування).

«Законні (правомірні, виправдані) сподівання (очікування)» можуть бути засновані на договорі, дозволі, ліцензії, нормативному або ненормативному акті (у тому числі що були визнані недійсними з причин, що не залежали від приватної особи, або скасовані чи визнані недійсним з наданням зворотної сили), рішенні суду, що набрало законної сили. Не підпадає під термін «майно» надія на визнання права власності на майно: яким тривалий час було неможливо користуватися ефективно; отримання права на яке залежало від умови, виконання якої залежить від третіх осіб; щодо якого закінчився строк виконання заявником умови, за якої мало виникнути право власності.

 

Олена Антонюк,

адвокат, к.ю.н., доцент, партнер Юридичної фірми «О2»,

доцент кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету ім. В. Стуса,

член Правління Української асоціації клінічних досіджень

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here