Згідно вимог Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватні виконавці  можуть отримувати винагороду основну і додаткову.   Додаткова винагорода це результат цивільно-правових правовідносин між приватним виконавцем та стягувачем в формі договору,  основна ж стягується з боржника та її розмір встановлюється Рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до вимог  частини 4 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»  — основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом з сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Відповідно до вимог  частини 5 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» — Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (окрім виконавчих документі про стягнення аліментів).

На перший погляд зазначені норми  адекватно і повністю регулюють порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця, адже  приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності — його діяльність спрямована на отримання прибутку в встановленому Законом порядку та в рамках дилегованих йому повноважень, на його ризик та кошт.  І виключно від його професійних   та ділових якостей має залежати його дохід.

Проте це лише на перший погляд. Візмемо до прикладу абсолютно реалістичну ситуацію:  приватний виконавець отримує на виконання виконавчий документ на 50 000 000 гривень та починає активно  його виконувати.   Він пересувається по території України, описує майно  боржника, витрачає власні кошти та ресурси, а головне час. І приміром через три  місяці,  коли все майно боржника описано і оцінено, приватний виконавець виставляє  на реалізацію майна на 40 000 000 гривень, стягнувши при цьому з банківських рахунків боржника  всього 100 000 гривень — не через власну некомпетенцію, а через об’єктивну наявність виключно цієї суми коштів на рахунках. І в момент коли вся робота зроблена, а майно вже розміщене на OpenMarket(СЕТАМ)   — Боржник домовляється з Стягувачем про погашення заборгованності та останній, використовуючи механізм передбачений частиною 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», пред’являє  заяву про повернення виконавчого документа стягувачу.  В результаті приватний виконавець отримує суму основної винагороди в розмірі 10 000 гривень, витративши на виконавчі дії значно більші кошти.   Звичайно, власні фінансові втрати  можна компенсувати за рахунок боржника в якості витрат виконавчого провадження, але така ситуація фактично перетворює приватного виконавця на «раба»  — безкоштовного медіатора між Боржником та Стягувачем.  Це жодним чином не співвідноситься з загальними приципами господарської діяльності загалом, та приватної професійної діяльності зокрема.

Певну надію на вирішення цією абсурдної ситуації дає судова практика, і вже наявні позитивні зрушення.  Так 6 лютого 2019 року Восьмим апеляційним адміністративним судом задоволена апеляційна скарга приватного виконавця, та скасоване Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2018 року в адміністративній справі №500/2190/18 за позовом Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» до Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення основної винагороди —

В даному випадку приватним виконавцем було частково стягнута заборгованість, після чого згідно статті  37 Закону України «Про виконавче провадження»  була винесена Постанова про повернення виконавчого документу стягувачу,  а Постанова про стягнення основної винагороди привватного виконавця, згідно вимог  п.5  частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передана іншому приватному виконавцю на виконання в якості окремого виконавчого документу.

Суд на мій погляд правильно визначив, що Постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця, згідно вимог частини  7 статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, в якій розраховується сумма основної винагороди відносно до суми, яка підлягає стягненню. Також врахувавши вимоги  частини 3 статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», яка зазначає, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, суд дійшо до висновку, що  вимоги частини 3 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» розповсюджуються і на приватних виконавців в частині стягнення основної винагороди.

Перемога?  Так. Безумовно.  Поки що на стадії апеляції, але сподіваюсь касаційною інстанцією будуть отримані аналогічні висновки.

Окремі питання можуть викликати ситуації повторного подання виконавчих документів стягувачами іншим приватним виконавцям після стягнення основної винагороди приватним виконавцем, адже це означає подвійне стягнення 10% з Боржника, але на мій погляд це достатня фінансова санкція за систематичне невиконання судового рішення. Що ж до можливих зловживань з боку приватних виконаців та стягувачів, маю на увазі багаторазове предявлення різним виконавцям виконавчого документа та його відкликання з метою заволодіння коштами боржника — це питання до правоохоронних органів.

заступник генерального директора з юридичних питань ДП «СЕТАМ»

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here