Велика кількість банківських установ видають картки для отримання виплат (заробітної плати, пенсії, стипендії, тощо), а до неї додають карту з встановленим кредитним лімітом. При видачі картки дають підписати анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, зазначаючи що ця анкета разом з умовами та правилами надання банківських послуг є кредитним договором.
Дехто не в змозі вчасно погасити кредит, забуває за використаний кредитний ліміт або просто ігнорує вимоги банків.
У зв’язку з цим, багато людей має заборгованість за договорами споживчого кредиту, зокрема кредитними лініями, що змушує банківські установи звертатись до суду з відповідними позовними заявами. При задоволенні позовних заяв банків про стягнення заборгованості, суди вказують на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. При укладенні Договору сторони керуються ч. 1 ст. 634 ЦК України. згідно ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах , встановленими договором , а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Проте з цим важко погодитися, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відносини споживчого кредитування регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) — грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
Якщо кредит надано на поточні потреби, вказаний кредит є споживчим і на правовідносини, що виникли у зв’язку з його наданням, поширюється правове регулювання, визначене Законом України «Про споживче кредитування».
Умови договору про споживчий кредит визначено статтею 12 вказаного Закону, згідно з частиною 1 якої у договорі про споживчий кредит зазначаються:
1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім’я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника);
2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту;
3) загальний розмір наданого кредиту;
4) порядок та умови надання кредиту;
5) строк, на який надається кредит;
6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов’язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності);
7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення);
8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів;
9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені;
10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися);
11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов’язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов’язання за договором про споживчий кредит;
12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту;
13) порядок дострокового повернення кредиту;
14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Отже, оскільки вищевказані умови кредитного договору визначено законом, вони є істотними умовами договору відповідно до положень статті 638 ЦК України, і для укладення договору сторони повинні досягти згоди з усіх вказаних умов.
Також, відповідно до ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування», до укладення договору про споживчий кредит, кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, відомості про 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування; 8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов’язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов’язання за договором про споживчий кредит; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку — відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу.
Тобто інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання Договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов’язковість її оприлюднення та доведення до відома сторони прямо передбачена Законом.
Таким чином, оскільки не буде надано доказів того, що банк належним чином та в установлений спосіб ознайомив особу з Умовами та Правилами надання банківських послуг, зокрема, шляхом вручення відповідного документа особисто позивачу під власноручний підпис, зазначені Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Саме по собі Анкета – заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не містить в собі даних про строки надання кредиту, розмір відсоткової ставки за користування ним, черговість та порядок здійснення платежів в рахунок погашення отриманих коштів, відповідальність сторін тощо.
Проаналізувавши вище викладене, можемо дійти висновку, що оскільки оспорюваний кредитний договір не буде містити усіх істотних умов, визначених ЗУ «Про споживче кредитування», вказаний договір не може вважатись укладеним та не спричиняє настання юридичних наслідків та виникнення відповідних прав і обов’язків у сторін.
Автор: Микита Богданов, юрист
