Правила роботи держави в умовах війни раніше не тестувалися на практиці і, природно, у нас одразу повилазила купа дірок, невідповідностей та неадекватностей існуючих правил, заявив Денис Малюська. «Для прикладу – у нас практично не було жодних національних норм щодо військовополоненних. Вже мовчу про відсутність інструментів для переведення економіки на рейки війни та переходу від ринку до ключової ролі держави у всіх суспільних процесах. Механізм функціонування держави потрібно було вибудовувати фактично з нуля».
У зв’язку з цим увесь Кабмін перейшов у режим щоденного прийняття численних актів, які адаптували державу до нових реалій. Стала мегаактуальною давня проблема надмірної деталізованості законів – щоб провести будь-яку наменшу реформу, потрібно приймати окремий закон. Раніше цю проблему частково вирішував інститут «експериментальних проектів» — кабмін має право на прийняття тимчасових (до двох років) актів щодо питань, не врегульованих законами. Більшість реформ у мирний час починалися саме у якості «експерименту».
В умовах війни цього виявилось недостатньо: ключова проблема не у неврегульованих сферах, а у тих сферах, які врегульовані у спосіб, неадекватний війні.
Додатковим челенджем стала необхідність різних підходів до різних регіонів: очевидно, що державний апарат мусить працювати по різному в Ужгороді, Чернігові та, наприклад, Мелітополі.
Звісно, окремі додаткові повноваження нам надані законом про воєнний стан, однак вочевидь для ефективного реагування на виклики кабміну треба більше повноважень, над цим працюємо.
Також неочікувано проявилась позитивна сторона пандемії коронавірусу – під час неї ми отримали неоціненний досвід та обкатали окремі інструменти підтримки економіки та людей, які виявились корисними під час війни.
