Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю.
Згідно з статтею 34 КЗпПУкраїни простій — це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що обов`язковою підставою для введення простою на підприємстві є повна зупинка його роботи або роботи окремих підрозділів.
Крім того, роботодавець зобов’язаний запропонувати працівникам переведення за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві на весь час простою або на інше підприємство, але в тій самій місцевості.
Наведена позиція викладена Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 464/1320/20 та узгоджується із висновком, зробленим Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 210/5853/16-ц.
Обмеження роботи обладнання, зниження рентабельності виробництва та наявність дебіторської заборгованості не є належними підставами для введення на підприємстві простою.
