Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв’язку з втратою здоров’я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тобто, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, зобов’язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов’язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов’язальних відносин.
Складовими для відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Перераховані підстави для деліктних зобов’язань є обов’язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
При цьому доводи про невідповідність обраних лікарями методів лікування не можуть бути прийняті до уваги, якщо із планом обстеження і лікування пацієнт був ознайомлений та надав свою згоду, йому була надана в доступній формі інформація про ймовірний перебіг захворювання і наслідки у разі відмови від лікування, що засвідчується підписом у медичній картці.
Якщо всупереч рекомендаціям лікарів після виписки пацієнт не здійснив жодних дій із метою виконання вказаних під час виписки рекомендацій, абсолютно очевидними є висновки про те, що у такому разі медичний заклад та його медичні працівники не несуть відповідальність за стан здоров’я пацієнта та настання можливих ускладнень або негативних наслідків.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/22983/16-ц (провадження № 61-14543св18) можна ознайомитися за посиланням.
