Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин – це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети.
Отже, правочин характеризується такими ознаками:
- правочин є дією особи;
- ця дія є правомірною, тобто вчиняється відповідно до закону;
- правочин є вольовим актом;
- спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).
Правовідносини із здобуття особою освіти, в тому числі вищої, післядипломної, виникають на підставі певного юридичного складу, що охоплює послідовне настання кількох взаємопов’язаних юридичних фактів, зокрема подання особою необхідних документів для вступу до навчального закладу, прийняття навчальним закладом наказу про зарахування особи на навчання тощо, та завершуються настанням таких наслідків: прийняття рішення державної кваліфікаційної комісії про присвоєння кваліфікації, видання наказу керівником навчального закладу про присвоєння кваліфікації та видачу диплома, видача диплома.
Відсутність хоча б одного з необхідних елементів призводить до дефектності юридичного складу та впливає на можливість настання правового наслідку. Зокрема у разі, коли особа для отримання післядипломної освіти подала для вступу до вищого навчального закладу підроблений документ про вищу освіту, то такі дії не відповідають визначеним у нормативно-правових актах вимогам і від початку зумовлюють дефектність усіх юридично значущих обставин, які настануть у подальшому, породжуючи при цьому протиправне виникнення правових наслідків у правовідносинах із здобуття особою вищої освіти.
Таким чином диплом є документом, що посвідчує здобуття освіти, в тому числі вищої, післядипломної, а не є дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, тобто не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України не є ефективним способом захисту порушеного речового права позивача (у разі його порушення).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Виходячи з положень Закону України «Про вищу освіту» рішення закладів вищої освіти можуть бути скасовані самим закладом вищої освіти та не потребують попереднього визнання таких рішень незаконними. Крім того вищевказані спірні документи виконують допоміжну функцію, оскільки є підставою для видачі диплома, а тому з видачею останнього вичерпали свою дію. Визнання нечинними та скасування: наказу про зарахування слухачем, рішення кваліфікаційної комісії про присвоєння кваліфікації, наказу про присвоєння кваліфікації та видачі диплома є неефективним способом захисту та таким, що потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки не призводить до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його порушення), зокрема відновлення становища, яке існувало до видачі таких документів.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від12 квітня 2021 року у справі № 564/2227/17 (провадження № 61-39960сво18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96787914
