11 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи  № 509/5216/13-ц, провадження № 61-3369св18 (ЄДРСРУ № 75345597) в черговий раз підтвердив, що у статті 124 Конституції України, у редакції, на час ухвалення судового рішення, визначений принцип обов’язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України 2004 року поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України 2004 року забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті — це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України 2004 року).

ВИСНОВОК: Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах: від 18 січня 2017 року № 6-2552цс16, від 24 травня 2017 року № 6-640цс17.

А відповідно до п. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

P.s. Разом з цим необхідно звертати увагу на правильність реквізитів, повноту адреси, способу та ін. даних визначених ухвалою, як стороною позивача так і стороною відповідача, оскільки одна буква, цифра та ін. формалізм може бути підставою для відмови в застосуванні цієї ухвали (приклад: п. 38-40 Постанови Верховного Суду).

Автор: адвокат Євген Морозов

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here