Суд першої інстанції задовольнив позов батька дитини, визнав протиправними дії керівника дитячого садка щодо відрахування його сина на підставі заяви матері у зв’язку зі зміною місця проживання, посилаючись на те, що позивач заяви про відрахування сина із закладу дошкільної освіти не підписував, повідомлення про відрахування дитини йому також не надходило, а тому порушено його право як батька.
Апеляційний суд рішення районного суду скасував і відмовив у задоволенні позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив постанову апеляційного суду без змін, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про дошкільну освіту» порядок зарахування, відрахування та переведення вихованців до державних та комунальних закладів для здобуття дошкільної освіти визначається Положенням про заклад дошкільної освіти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 року № 305.
У п. 12 Положення в редакції на час відрахування дитини було передбачено, що відрахування дитини з дошкільного навчального закладу державної та комунальної форми власності може здійснюватися, зокрема, за бажанням батьків.
Адміністрація закладу зобов’язана письмово із зазначенням причин повідомити батьків або осіб, які їх замінюють, про відрахування дитини не менш як за 10 календарних днів.
Відрахування вихованців може здійснюватися за заявою одного з батьків або іншого законного представника дитини, що подавав заяву про зарахування (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено з іншим із батьків).
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини у всіх питаннях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращим інтересам дитини.
Суд апеляційної інстанції, взявши до уваги інтереси неповнолітньої дитини, баланс інтересів батьків щодо участі у вихованні дитини, дійшов обґрунтованого висновку, що дії керівника дитячого садка не суперечили положенням чинного законодавства й статуту закладу дошкільної освіти.
Правила, визначені в п. 12 Положення, а також у статуті дошкільного навчального закладу, передбачали можливість відрахування дитини із закладу за бажанням батьків.
Водночас у п. 6 Положення було передбачено, що прийом дітей до закладу здійснюється також, зокрема, на підставі заяви батьків.
За загальним правилом, передбаченим у ч. 3 ст. 54 СК України, вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім’ї вчинені за згодою другого з подружжя.
Саме за заявою матері дитину було зараховано до закладу дошкільної освіти. Пізніше тільки вона зверталася до дитсадка.
При цьому позивач не заперечував проти зарахування сина до дитячого садка на підставі одноосібно поданої заяви матері, протягом перебування сина в цьому закладі із заявами та повідомленнями до дитсадка не звертався. Також позивач не довів, що звертався до матері дитини з пропозиціями або запереченнями з приводу організації процесу дошкільної освіти сина.
Позивач не надав доказів, що відрахування дитини із закладу дошкільної освіти не відповідає інтересам дитини.
Щодо неповідомлення позивача протягом 10 календарних днів про відрахування його сина із дитячого садка на підставі заяви матері, то апеляційний суд правильно вказав, що таке повідомлення здійснюється в разі відрахування дитини за ініціативою закладу, а не за ініціативою батьків.
Постанова Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі № 761/548/21 (провадження № 61-336св22).
