Відповідно до статті 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
Процес усиновлення закінчується прийняттям судового рішення, з набранням чинності якого дитина та біологічні батьки (або одних із них) та інші біологічні родичі втрачають будь-який правовий зв’язок між собою.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 217 Сімейного кодексу України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною.
Також згідно з ч. 1, 2 ст. 218 для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров’я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.
Тобто після усиновлення у дитини з’являються нові батьки, які приймають дитину у свою сім’ю та отримують всі обов’язки щодо виховання дитини та, відповідно, права щодо такої дитини.
У свою чергу, дитина більше не має жодних особистих та майнових прав і обов’язків щодо біологічних батьків, і отримує такі права і обов’язки щодо усиновлювачів.
Відповідно до ч. 1, 3-5 ст. 232 Сімейного кодексу України з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Вищевказане означає, що дитина та біологічні батьки один щодо одного:
- втрачають право на аліменти;
- перестають бути спадкоємцями;
- більше не мають обов’язку виховувати та утримувати (для батьків) та утримувати непрацездатних батьків у майбутньому (для дитини).
При цьому, неможливо відмовитись від усиновлення або скасувати його за власним бажанням.
