Оскарження ухвал щодо зустрічного забезпечення: позиція Верховного Суду

0
859
Районний суд, з ухвалою якого погодився апеляційний суд, задовольнив заяву про забезпечення позову про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора.
Відповідач подав заяву про зустрічне забезпечення, однак районний суд відмовив у її задоволенні.
Апеляційний суд це судове рішення скасував і задовольнив заяву відповідача про зустрічне забезпечення, зобов’язавши позивача внести грошові кошти на депозитний рахунок суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, направив справу для розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, зробивши такі правові висновки.
Відкриваючи касаційне провадження в цій справі, Верховний Суд виходив із такого.
Перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у ч. 1 ст. 389 ЦПК України.
Якщо суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції та виніс постанову, якою вчинив дію, що передбачена в переліку дій, за наслідками вчинення яких ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, зазначеному в п. 3 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, така постанова є об’єктом касаційного оскарження.
Задовольняючи заяву про зустрічне забезпечення, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України вжиття заходів зустрічного забезпечення є не диспозитивним правом суду, а його обов’язком незалежно від майнового стану відповідача.
Проте з таким висновком Верховний Суд не погодився.
У п. 5 ч. 1 ст. 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зустрічного забезпечення або зміни чи скасування зустрічного забезпечення.
Разом із тим ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зустрічне забезпечення не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Тобто оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом із рішенням суду по суті спору.
При цьому однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є принцип верховенства права, який, серед іншого, передбачає, що суди мають правомірно, тобто з дотриманням норм матеріального та процесуального права, використовувати надані їм повноваження, тому Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд при ухваленні оскарженої постанови не був «судом, встановленим законом», тобто вийшов за межі своїх повноважень.
Враховуючи, що заявник обґрунтовував свою касаційну скаргу, у тому числі, й порушенням судом вимог ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження, оскільки Верховним Судом установлено, що суд апеляційної інстанції неправомірно відкрив апеляційне провадження щодо перегляду ухвали, яка не може бути самостійним об’єктом оскарження.
Постанова Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 439/1347/19 (провадження № 61-17580св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/95654290.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь