Право на спадкування, як визначено у ч. 3 ст. 1223 ЦК України, виникає у день відкриття спадщини.
Проте, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 5 ст. 1224 ЦК України). Отже, рішення суду може бути не лише підставою виникнення цивільних прав (ч. 5 ст. 11 ЦК України), але й підставою припинення таких права.
Відповідно до роз’яснення, наведеного у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов’язані утримувати спадкодавця. При цьому безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 зазначив, що виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України суд при вирішенні такої справи повинен встановити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. ВССУ зауважив на тому, що при розгляді справ цієї категорії суди нерідко постановляють рішення про усунення від спадкування спадкоємця, коли у справі немає жодного доказу про умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю, крім того факту, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, ігноруючи при цьому приписи ЦПК, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Для постановлення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що:
- спадкодавець потребував допомоги відповідача;
- відповідач мав можливість надати надавати допомогу спадкодавцю;
- відповідач ухилявся від обов’язку щодо надання допомогу спадкодавцю.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім цього, підлягає з’ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність обставин:
- відповідач мав можливість надати надавати допомогу спадкодавцю;
- відповідач ухилявся від обов’язку щодо надання допомогу спадкодавцю;
- перебування спадкодавця в безпорадному стані;
- потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
При цьому, та обставина, що сторони не спілкувалися протягом тривалого часу, не свідчить про факт умисного ухилення від надання допомоги.
Аналіз судової практики свідчить про поширеність таких позовів, а також складність їх вирішення, зокрема, з огляду на різні підходи щодо визначення кола обставин, які складають предмет доказування у такій категорії справ.
Доречно у зв’язку з цим проаналізувати нещодавно висловлену позицію Верховного Суду з цього приводу, викладену у постанові від 1 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц.
Обставини зазначеної справи: Позивачка – дружина померлого – заявила позов до доньки спадкодавця від попереднього шлюбу про усунення останньої від права на спадкування за законом. Позов був обґрунтований тим, що з 2003 року і до дня смерті спадкодавця позивачка цілодобово доглядала, годувала, лікувала чоловіка, який протягом шести останніх років життя був прикутий до ліжка, а відповідачка не доглядала за своїм батьком, оскільки постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина. На думку позивачки, відповідачка має бути усунена від права на спадкування за законом, оскільки тривалий час з 2002 року по день смерті батька, ураховуючи його тяжкий та безпорадний стан, не допомагала спадкодавцю та не приймала участі у його похованні.
Судами встановлено, що у 2003 році спадкодавець переніс інсульт, він знаходився на стаціонарному лікуванні у Центральній міській клінічній лікарні, а у подальшому він отримував амбулаторну медичну допомогу. Рішенням медико-соціальної експертної комісії від 14 листопада 2003 року спадкодавцю була встановлена перша група інвалідності безстроково, він потребував постійного стороннього догляду та самостійно не рухався, мова у нього була відсутня. У період 2005-2006 років спадкодавцю періодично надавалась амбулаторна медична допомога невропатологом поліклініки та дільничним терапевтом. У період 2007-2008 років він отримував амбулаторну медичну допомогу дільничним невропатологом, яка встановила, що він прикутий до ліжка та самостійно не рухається. Згідно акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 5 липня 2013 року внаслідок зазначених захворювань спадкодавець не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.
У цій справі судами ухвалювалися такі судові рішення:
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено, усунуто відповідачку від права на спадкування за законом після смерті її батька. Рішення мотивовано тим, що встановлені обставини свідчать про наявність підстав для усунення відповідача від спадкування, оскільки спадкоємець після перенесеного інсульту знаходився у безпорадному стані, а відповідач не доглядала за своїм батьком, оскільки постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина. З 2003 року і до дня смерті позивач цілодобово доглядала, годувала, лікувала та підтримувала спадкодавця, який протягом шести останніх років життя був прикутий до ліжка.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не довела, що відповідач ухилялась від надання допомоги батькові, який через похилий вік і тяжку хворобу перебував у безпорадному стані, а спадкодавцю не вистачало допомоги від неї як дружини й він потребував допомоги саме від доньки, яка ухилялась від надання такої допомоги. Сторонами не заперечується, що відповідач проживала за межами України та кожен рік приїздила до батька.
Позиція Верховного Суду
Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України та з урахуванням роз’яснень, наданих судам у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, правило ч. 5 ст. 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом.
Безпорадним слід розуміти стан особи:
- зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом;
- що позбавляє її можливості самостійно забезпечити умови свого життя;
- що обумовлює її потребу у сторонньому догляді, допомозі та піклуванні.
Обставини, які мають бути враховані судом під час вирішення таких справ:
- — поведінка відповідача;
- — розуміння відповідачем свого обов’язку щодо надання допомоги;
- — необхідність допомоги для життєдіяльності спадкодавця;
- — наявність можливості у відповідача надавати таку допомогу;
- — свідоме невиконання відповідачем встановленого законом обов’язку.
Позовні вимоги у справах про усунення від права спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України можуть бути задоволені у разі одночасного настання та доведеності сукупності таких обставин:
- ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги;
- наявність у спадкоємця можливості надання такої допомоги спадкодавцю;
- перебування спадкодавця у безпорадному стані;
- потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
У цій справі позивачкою не доведено факт ухилення відповідачки від надання допомоги батькові, винної поведінки останньої (зокрема, відмова від надання допомоги батькові), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що в силу ст. 81 ЦПК України є її процесуальним обов’язком. Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач, яка постійно проживає за межами України, раз на рік відвідувала свого батька, який отримував належний догляд та допомогу від своєї дружини.
З текстом постанови КЦС ВС від 1 квітня 2019 року у справі № 752/12158/14-ц можна ознайомитися за посиланням.
Олена Антонюк,
адвокат, к.ю.н., доцент, партнер Юридичної фірми «О2»,
доцент кафедри цивільного права і процесу Донецького національного університету ім. В. Стуса,
член Правління Української асоціації клінічних досіджен
