Обмежувальний припис на підставі ЦПК України та на підставі КПК України може застосовуватись окремо і самостійно, однак не паралельно.
Таку позицію висловив ВС від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22.
Суд першої інстанції видав обмежувальний припис чоловікові заявниці про заборону перебувати в місці її проживання та наближатися до нього, зобов’язання усунути перешкоди в користуванні автомобілем.
Апеляційний суд скасував це рішення, відмовив у задоволенні заяви, вказавши, що звернення заявниці до поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджують факт вчинення чоловіком домашнього насильства, а спір щодо будинку та автомобіля повинен вирішуватись у справі про розподіл спільного майна подружжя. Будинок, до якого чоловіку обмежено доступ, належить йому на праві приватної власності.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Відповідно до преамбули Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» його мета саме в запобіганні та протидії домашньому насильству.
Стаття 26 цього Закону визначає серед спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству обмежувальний припис стосовно кривдника.
Реалізація обмежувального припису відбувається в порядку як ЦПК України (ч. 8 ст. 26 Закону), так і КПК України (ч. 10 ст. 26 Закону).
Передбачений КПК України припис є інструментом додаткового захисту постраждалого учасника кримінального провадження, кінцева мета такого провадження – не тимчасовий захід перестороги, а вирішення питання щодо відповідальності винної особи. Метою ж обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення.
Застосування обмежувального припису в цивільному процесі не вирішує завдання кримінального процесу.
Водночас, якщо такий припис не застосований у кримінальному провадженні, він може бути застосований у порядку ЦПК України як тимчасовий захід, який виконує захисну та запобіжну функції. Доказування в обох випадках має відбуватися відповідно до вимог профільного процесуального кодексу.
Отже, обмежувальний припис на підставі ЦПК України та на підставі КПК України може застосовуватись окремо і самостійно, однак не паралельно.
Якщо обмежувальний припис застосовується в межах цивільного процесу, то суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.
Тому обставини, встановлені в межах цивільного процесу, та сам факт застосування обмежувального припису згідно із процедурою ЦПК України не можуть мати вирішального значення для відповідного кримінального провадження.
Разом з тим обставини, встановлені в кримінальному провадженні, які мають значення для вирішення питання про застосування обмежувального припису в цивільному процесі, якщо це питання не вирішене в межах кримінального процесу, можуть бути враховані цивільним судом.
У справі не встановлено обставин, які б підтверджували повідомлення чоловікові заявниці підозри у вчиненні домашнього насильства, направлення до суду обвинувального акта, наявність вироку суду з цього питання у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд фактично звів свою аргументацію до того, що це є основними критеріями визначення обґрунтованості застосування обмежувального припису, оскільки інших аргументів (крім зауваження про право власності чоловіка на квартиру) щодо помилок суду першої інстанції в оцінці доказів та встановлених обставин справи не вказав.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування обмежувального припису на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів. Результати досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкритому з приводу дій заінтересованої особи, або вирок цій особі у відповідній кримінальній справі є додатковими критеріями оцінки, але не виключними.
Також Верховний Суд з урахуванням практики ЄСПЛ вказав на необхідність оцінки судом пропорційності втручання у права та свободи особи при застосуванні обмежувального припису.
З огляду на те, що найвища соціальна цінність, закріплена у ст. 3 Конституції України, переважає над конституційним правом особи, передбаченим ч. 4 ст. 13 Конституції України, допускається обмеження останнього на користь першого в межах правил, установлених законом.
Суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував той факт, що життя та здоров’я, недоторканність і безпека заявниці як найвища соціальна цінність переважають над правом її чоловіка на житло, а тому допускається обмеження цього права.
Постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109995317.