Дії, вчинені особою під фізичним або психічним примусом – не є злочином. В цьому контексті особливого значення набуває стаття 40 Кримінального кодексу України.
Одним із важливих принципів кримінального права є те, що вина — обов’язковий елемент складу злочину. Тобто особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності без наявності вини, лише в окремих, передбачених законом випадках у цивільному праві.
Тож, стаття 40 Кримінального кодексу України ( далі – Кодекс) стосується саме дій, вчинених особою під фізичним або психічним примусом.
Що можна вважати фізичним та психічним примусом:
- Фізичний примус – це застосування сили до особи, наприклад, побиття, зв’язування чи загроза застосування насильства;
- Психічний примус – це тиск, погрози або шантаж, які призводять до неможливості реалізації волі особи.
В ч.1 ст.40 ККУ зазначається, що:
«Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але вчинена під фізичним або психічним примусом, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями чи бездіяльністю».
Це означає, що волевиявлення особи було повністю пригнічене, тому вона не несла фактичного контролю над ситуацією.
Якщо особа перебувала в стані примусу (психічному чи фізичному) та не мала змоги вчинити інакше, її дії можуть бути визнані не злочинними відповідно до ст. 40 ККУ. Але варто розуміти, що у випадку, якщо загроза була, однак особа мала можливість звернутися, наприклад, до поліції, тоді це умови крайньої необхідності або інша юридична кваліфікація.
Стаття 40 КК України захищає громадян від покарання у тих випадках, коли вони не мали змоги діяти інакше та є гарантією справедливості.