ТОВ «Роберт Бош» звернулося до суду із позовом, у якому просило заборонити ТОВ «Ленлайс» використовувати знак для товарів і послуг «BOSCH», а також здійснювати імпорт та продаж товарів із цим знаком. Водночас позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій просив зупинити митне оформлення товарів, що містять вказаний знак для товарів і послуг, отримувачем яких є відповідач.
Місцевий суд задовольнив заяву, а суд апеляційної інстанції це рішення скасував та відмовив у задоволенні заяви. ТОВ «Роберт Бош» подало касаційну скаргу на постанову апеляційного суду про відмову в забезпеченні позову.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС, вважаючи за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати ВС від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, стосовно неможливості касаційного оскарження судових рішень про забезпечення позову.
Розглянувши справу, Велика Палата ВС залишила оскаржувану постанову апеляційного суду без змін і зазначила таке. У разі буквального застосування приписів процесуального законодавства щодо касаційного оскарження постанов суду апеляційної інстанції, прийнятих за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції, вбачається їх фактичне розрізнення залежно від наслідків такого перегляду (залишено ухвали без змін, чи змінено їх або скасовано повністю чи частково).
Такі процесуальні критерії щодо допуску до перегляду судового рішення касаційним судом залежно від змісту судового рішення після зміни конституційної моделі інституту касаційного оскарження спричиняють неоднозначне розуміння та застосування норми закону в частині права на касаційне оскарження постанов суду апеляційної інстанції, якими залишено ухвали суду першої інстанції без змін, змінено їх або скасовано повністю чи частково.
Оскільки наведені в процесуальному законі критерії не є чіткими та зрозумілими, при тому, що процесуальний інститут забезпечення позову має істотне значення для забезпечення можливості судового захисту та виконання судового рішення, то положення п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України слід тлумачити так, що постанова суду апеляційної інстанції, яка за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви містить висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
З огляду на зазначене Велика Палата ВС відступила від власної правової позиції, викладеної у постанові від 15 вересня 2020 року, у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, та зазначила, що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97967349.
