Європейський суд з прав людини оприлюднив 2 рішення на користь України. Про це повідомили у Міністерстві юстиції України.
1. Рішення у справі «Шабельник проти України (№3)» про відсутність порушення ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявник у цій справі наразі відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі. Рішення стосується перегляду на національному рівні справи заявника про його засудження за два вбивства після ухвалення ЄСПЛ двох попередніх рішень за його заявами.
Зокрема, після другого рішення Європейського Суду та перегляду справи заявника Верховний Суд України скасував його засудження за одне із убивств, оскільки ЄСПЛ встановив порушення Конвенції. Втім, залишив без змін вирок про засудження заявника до довічного позбавлення волі щодо другого злочину, оскільки воно не стосувалось висновків ЄСПЛ про порушення його прав.
Заявник вчергове скаржився до ЄСПЛ на порушення його прав, гарантованих статтями 6 «Право на справедливий суд» та 7 «Ніякого покарання без закону» Конвенції.
Він скаржився, що Верховниий Суд України призначив йому нове покарання за злочин, вчинений 17 років тому, незважаючи на те, що згідно з національним законодавством у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі через понад 15 років після вчинення злочину, – строк покарання не може перевищувати 15 років позбавлення волі. Він також скаржився, що Верховний Суд проігнорував це питання та не проаналізував питання застосовності строку давності до його кримінальної справи.
Європейський суд ухвалив рішення, у якому одноголосно визнав відсутність порушення ст. 7 Конвенції у справі «Шабельник проти України (№3)».
З рішенням по цій справі можете ознайомитись за посиланням:
2.Друге рішення – ухвала про неприйнятність у справі «Релігійна громада Української Православної Церкви — Київський Патріархат в м. Мостиська проти України» за скаргами на порушення статей 6 «Право на справедливий суд» і 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції та ст. 1 Першого протоколу «Захист власності» до Конвенції.
Справа стосувалась скарг громади-заявниці на результати проваджень у її справі, зокрема, неможливість домогтися її офіційного визнання шляхом державної реєстрації та невизнання за нею права власності на приміщення церкви, у якій здійснювались релігійні обряди.
ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що громада-заявниця не надала переконливих доказів або аргументів, які б довели, що рішення національних судів не ґрунтувались на належній оцінці відповідних фактів, або були свавільними чи необґрунтованими. ЄСПЛ також наголосив, що у цій справі немає жодних ознак того, що органи державної влади нав’язували громаді-заявниці або її членам певну релігійну приналежність понад їхні бажання та переконання. Органи державної влади не намагалися пропагувати одне тлумачення релігії на шкоду іншим або нав’язувати єдність розділеній громаді. Рішення органів державної влади повністю позбавлені будь-якого розгляду питань релігійної доктрини.
Взявши до уваги наведені Урядом аргументи, Європейський суд визнав неприйнятними скарги громади-заявниці щодо порушення її прав, гарантованих Конвенцією, у зв’язку з їх повною необґрунтованістю та пропуском строку на звернення до ЄСПЛ.
З рішенням по цій справі можете ознайомитись за посиланням:
