У сьогоднішньому рішенні Палати ЄСПЛ у справі «M.D. та інші проти Іспанії» (заява № 36584/17) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 8 (право на повагу приватного та сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.
Справа стосувалася складання поліцією Каталонії матеріалів щодо суддів, які висловлювали певні погляди на незалежність цього регіону від Іспанії. Матеріали з файлів, включаючи фотографії, згодом просочилися в пресу. Суд, зокрема, встановив, що саме існування поліцейських протоколів, які не були складені відповідно до жодного закону, суперечило Конвенції. Що стосується розслідування витоку інформації, Суд визнав його неадекватним через те, що не було опитано особи, важливої для розслідування, старшого начальника поліції Барселони.
Заявниками у справі були 20 громадян Іспанії. Вони служать суддями і магістратами у Каталонії (Іспанія). У лютому 2014 року вони разом з 13 іншими суддями написали маніфест, у якому виклали свою думку, що каталонський народ повинен мати «право вирішувати» (тобто про незалежність Каталонії) відповідно до Конституції та міжнародного права. У березні того ж року газета La Razón опублікувала статтю про їхній маніфест під назвою «Змова тридцяти трьох суддів-сепаратистів». Стаття містила особисті дані та фотографії заявників, взяті з бази даних поліції. За скаргою заявників було відкрито кримінальне провадження, заявники також вимагали відшкодування збитків. У задоволенні скарги відмовлено слідчим суддею Мадриду, який постановив, що, хоча «…факти, які розслідуються, становлять кримінальне правопорушення, … [не було] достатніх підстав для приписування їх конкретній особі». У відповідь на апеляційну скаргу слідчий суддя знову не зміг притягнути буь-кого до кримінальної відповідальності. Судді знову подали апеляцію, і в квітні 2016 року провінційна Аудіенсія відхилила цю апеляцію.
У 2014 році заявники також поскаржилися в Агентство із захисту даних на статтю, назвавши винними як Міністерство внутрішніх справ, так і La Razón, однак безуспішною. Але після апеляції Audiencia Nacional розпорядилася провести повне розслідування, яке, мабуть, все ще триває. Також у 2014 році профспілка державної служби Манос Лімпіас безуспішно подала скаргу та подальшу апеляцію на суддів, які підписали маніфест до Генеральної ради юстиції.
ЄСПЛ, розглянувши справу, повторив, що основна мета статті 8 полягала в тому, щоб запобігти втручанню поліції в таємницю приватного чи сімейного життя, житла чи кореспонденції особи. Проте стаття також передбачала обов’язок активно захищати особу від свавільного втручання влади в її приватне життя. Щодо звітів поліції, Суд зазначив, що в національному законодавстві немає положень, які б дозволяли складати такі звіти без певного зв’язку зі злочином. Звіти містили персональні дані, фотографії та певну професійну інформацію (частково витягнуту з бази даних поліцейських ідентифікаційних даних), а в деяких випадках – про політичні погляди.
Суд дійшов висновку, що саме існування таких поліцейських протоколів було порушенням статті 8.
Щодо витоку інформації та подальшого розслідування, Суд заявив, що беззаперечним є те, що фотографії та деяка інша інформація були отримані з бази даних поліцейських ідентифікаційних даних. Національні органи влади встановили, що іспанська держава була відповідальна за витік інформації. Хоча у деяких свідків були взяті свідчення, для ефективного розслідування витоку потрібно було б взяти свідчення від старшого начальника поліції Барселони, якому були адресовані звіти і який був відповідальний за бази даних. Цього не було зроблено. Через невиконання цього слідчого кроку держава не виконала своїх зобов’язань за статтею 8 Конвенції.
Враховуючи ці висновки, мало місце порушення статті 8 Конвенції.
Також ЄСПЛ постановив, що з того факту, що дисциплінарне провадження відбулося та було закрито без накладення будь-яких санкцій, не можна було помітити жодних санкцій чи негативного впливу. Таким чином, він дійшов висновку, що скарга за статтею 10 була неприйнятною, оскільки була явно необґрунтованою, оскільки свобода вираження поглядів заявників була дотримана.
Розглянувши факти, Суд визнав, що немає необхідності розглядати скарги за пунктом 1 статті 6, та постановив, що Іспанія повинна була виплатити заявникові 4200 євро (EUR) у зв’язку з не -матеріальної шкоди та 3993 євро як компенсацію витрат.
