Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів і касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи в ухиленні від сплати аліментів на утримання дітей (ч. 1 ст. 164 КК України).

Чоловіка визнано винуватим у тому, що він, хоч і був обізнаний про аліментні зобов’язання та попереджений про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, ігноруючи вимоги державного виконавця про необхідність виконання аліментних зобов’язань за рішенням місцевого суду від 13 квітня 2005 року, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання своїх двох неповнолітніх дітей. Особа не сплачувала аліменти з 1 листопада 2011 року по 1 серпня 2019 року, у зв’язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 153 512,73 грн.

Як зазначено в постанові ККС ВС, злісне ухилення полягає у тривалому та наполегливому ухиленні особи від виконання обов’язку зі сплати аліментів шляхом приховування свого місця проживання, роботи, фактичного заробітку або інших грошових надходжень, незважаючи на попередження про кримінальну відповідальність. Для встановлення ознаки злісності немає значення, чи такі дії винуватої особи виражалися у прямій відмові від виконання покладених на неї обов’язків, чи мали форму пасивного ігнорування, уявної неспроможності або необізнаності про необхідність їх виконання, оскільки всі ці обставини у будь-якому разі призводять до ухилення від сплати коштів на утримання дітей.

Місцевий суд установив, що особа офіційно не працювала та не вживала заходів для офіційного працевлаштування, протягом тривалого часу, працюючи у фізичних осіб – підприємців та приватних осіб і маючи тимчасовий заробіток, з метою ухилення від сплати аліментів не надавала будь-якої допомоги на утримання дітей. Крім того, перебуваючи на обліку в місцевому центрі зайнятості як безробітний та проходячи військову службу за контрактом, чоловік отримував допомогу по безробіттю, і йому було нараховано грошове забезпечення відповідно. Із цих виплат також не здійснювалися відрахування на утримання дітей.

Водночас місцевий суд не погодився із твердженнями захисника про те, що неналежне виконання державним виконавцем своїх обов’язків щодо контролю за сплатою аліментів жодним чином не виправдовує дії засудженого, оскільки особа була обізнана про свої обов’язки сплачувати аліменти, однак ухилялася від їх виконання.

Враховуючи викладене, місцевий суд не встановив обставин, які б перешкоджали особі протягом тривалого часу належним чином виконувати обов’язки, покладені на неї законом, щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, що свідчить про злісність ухилення від аліментних зобов’язань.

Це частково підтвердив і сам засуджений, який у судах першої та апеляційної інстанцій повідомляв, що не міг тривалий час здійснювати грошові перекази для погашення заборгованості щодо аліментів через скрутне матеріальне становище, відсутність коштів і через те, що має на утриманні сім’ю й інших малолітніх дітей. Однак вказані обставини в будь-якому разі не звільняли його від виконання батьківських обов’язків щодо утримання всіх його неповнолітніх дітей, а отже не давали йому підстав протягом тривалого часу не сплачувати аліменти, які призначені рішенням суду.

Постанова ККС ВС у справі № 175/3922/19 (провадження № 51-352км21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99088596.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here