Міністерство юстиції надає роз’яснення щодо різниці між визнанням особи безвісно відсутньою та набуття статусу особи, зниклої безвісти
З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну життя та добробут десятків тисяч людей опинилися під загрозою через дії російських загарбників. Для людей, які втратили зв’язок з близькою людиною, є важливим визначення правового статусу особи, місцезнаходження якої невідомо.
Особа, зникла безвісти — це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук.
Згідно з частиною третьою статті 43 Цивільного кодексу України (далі ЦК — України) порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначений Цивільним процесуальним кодексом України (далі — ЦПК України). До встановлення факту відсутності особи у визначеному законом порядку вважається, що особа здійснює свої права та обов’язки.
Особа, зникла безвісти за особливих обставин — це особа, яка зникла безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначається Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі — Закон) та іншими законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Зазначимо, що при деякій подібності вказаних понять, визначених національним законодавством України, існують істотні відмінності у відповідних правових статусах. Зокрема, законодавством визначені різні способи їх набуття. Так, фізичну особу може бути визнано безвісно відсутньою лише в судовому порядку. Своєю чергою, особа набуває статусу такої, що зникла безвісти, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до відповідного Реєстру.
Відповідно до частини першої статті 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Крім того, частиною другою вказаної статті визначено, що у разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому вказаним Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством (частина третя статті 4 Закону).
Частиною четвертою статті 4 Закону визначено, якщо особа, зникла безвісти за особливих обставин, була оголошена померлою, але її місцеперебування, місце поховання чи місцезнаходження її останків не було встановлено, проведення розшуку в розумінні цього Закону не припиняється до встановлення її місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження її останків.
Порядок розгляду судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначений Главою 4 Розділу IV ЦПК України.
Згідно з положеннями статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Стаття 306 ЦПК України встановлює вимоги щодо інформації, яка повинна бути зазначена у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Так, у заяві повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Частиною першою статті 307 ЦПК України визначено, що до початку розгляду справи суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено (частина друга статті 307 ЦПК України). На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, відповідно до частини першої вищевказаної статті, нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
Звертаємо увагу, що положеннями статті 44 ЦК України передбачено порядок встановлення опіки над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою.
Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах (частина третя статті 44 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 44 ЦК України за заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або особи, зниклої безвісти за особливих обставин, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов’язані утримувати.
Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи особи, зниклої безвісти за особливих обставин (частина п’ята статті 44 ЦК України).
Слід зауважити, що згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється.