Суд призначив за непокору 5 років позбавлення волі вже врахувавши те, що військовослужбовець одружений, утримує двох неповнолітніх дітей,одну малолітню дитину та дружину. Верховний Суд вважає, що підстави для застосування положень ст.69 та 75 КК – відсутні.
Постанова від 27.03.2025 року у справі № 953/3196/23.
Військовослужбовця було визнано винуватим у вчиненні кримінального порушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Обставини даної справи:
Заступник командира вишикував особовий склад та віддав усний наказ для здійснення маршу в населений пункт Бахмут Донецької області для виконання бойових завдань. Солдат відмовився від виконання наказу.
Рішенням суду першої інстанції військового визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення ,передбаченого ч.4 ст.402 КК України. Згідно з якою, відкрита відмова виконати наказ начальника є непокорою.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого – без задоволення.
Військовослужбовець просив у касаційній скарзі скасувати судові рішення у зв’язку з:
— невідповідністю призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення;
— неправильним застосуванням норми матеріального права;
— суворістю покарання.
Військовослужбовець зазначав, що під час шикування та зачитування наказу від не висловлював жодного незадоволення чи заперечення. Стверджує, що він діяв відповідно до ст.254 Статуту Збройних Сил України, згідно з яким, військовослужбовець повинен негайно повідомити про захворювання начальникові, який зобов’язаний направити хворого до медичного пункту частини. Також військовий зазначав, що враховуючи обставини, що він несудимий, є учасником бойових дій, утримує трьох неповнолітніх дітей та дружину, яка перебуває в декретній відпустці, потрібно застосувати положення статей 69 та 75 КК України.
Рішення Верховного Суду:
Верховний Суд вирішив, що касаційна скарга військового не підлягає задоволенню, адже:
— наказ це обов’язкова для виконання вимога командира про вчинення або невчинення певних дій по службі підлеглими;
— непокора це небезпечний військовий злочин, який породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах та негативно позначається на боєздатності військових формувань;
— суди перших інстанцій зробили правильний висновок про вчинення військовим непокори, тобто відкритої відмови від виконання наказу та кваліфікувавши його дії за ч.4, ст.402 КК України;
— у показаннях обвинувачений не заперечував факту відмови виконати наказ, лише зазначив, що вчинив так через незадовільний стан здоров’я;
— будь-яких доказів чи даних про те, що у обвинуваченого були проблеми зі здоров’ям – немає, а згідно з ВЛК він є придатним до військової служби;
— обвинувачений не оскаржував рішення ВЛК;
— покарання було призначене з урахуванням характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;
— для застосування ст.69 КК України ( призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом ) повинні бути встановлені виключні обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості та доводи касаційної скарги обвинуваченого не містять таких обгрунтувань;
— згідно з приписами ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням;
— суд вважає, що правові підстави для застосування положень статей 69 та 75 КК України – відсутні.
Тож, Верховний Суд ухвалив:
Залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу обвинуваченого – без задоволення.