Громадянин, який є внутрішньо переміщеною особою, просив визнати неправомірними дії Ужгородського ОУПФУ Закарпатської області щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов’язання провести перерахунок і виплату пенсії з 2015 року згідно з постановою Луганського окружного адміністративного суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що зазначена відповідачем підстава для відмови в перерахунку пенсії позивачу, зокрема ненадходження паперової справи позивача, є такою, що не ґрунтується на вимогах закону, оскільки призвела до звуження його законних прав на отримання пенсії згідно із судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов’язковим до виконання на всій території України.
Не погодившись із таким рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх до Верховного Суду.
За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Колегія суддів зазначила, що в Рішенні Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов’язане з місцем проживання людини.
Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті цієї справи правовий зв’язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов’язки, підтверджується фактом набуття громадянства.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним. Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Можливість припинення виплати пенсії з інших підстав передбачається лише у випадках, передбачених законом.
Суд дійшов висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв’язку з відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення, яке він має згідно з рішенням суду.
Постанова Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 308/3864/17 (адміністративне провадження № К/9901/29461/18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99796833.
