Верховний Суд висловився щодо права засудженого подавати самостійно позов до суду

Такі правові висновки зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Засуджений, який відбував покарання у виправній колонії, направив поштою до суду позов про спростування недостовірної інформації щодо неправдивого звинувачення, захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції, ухвалу якого залишив без змін апеляційний суд, повернув позовну заяву, оскільки вона надійшла в поштовому конверті від імені позивача, який відбуває покарання, а не через адміністрацію установи виконання покарання, та не від його захисника, що має повноваження на подання зазначеної позовної заяви. Тому суд постановив відповідну ухвалу на підставі п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України про повернення позовної заяви як непідписаної або підписаної особою, яка не має права її підписувати.

КЦС ВС скасував попередні судові рішення, направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, зазначивши таке.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли її подано особою, що не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відбуваючи покарання у виправній колонії, позивач засобами поштового зв’язку направив до суду позовну заяву, яку підписав сам. Це спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що в матеріалах позовної заяви немає підтверджень повноважень представника (захисника засудженого), який має право на подання позовної заяви до суду. Оскільки позов подано особисто позивачем, необхідності в доданні до матеріалів позовної заяви довіреності чи іншого документа, що підтверджує повноваження представника позивача, немає.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КВК України засудженим забороняється надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно з п. 4 Інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженої наказом МЮУ від 2 липня 2013 року № 1304/5, відповідно до ст. 7 Закону України «Про попереднє ув’язнення» і статей 8, 113 КВК України скарги, заяви, клопотання і листи (кореспонденція) осіб, узятих під варту, та засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки, підлягають перегляду, за винятком випадків, передбачених абз. 3 цього пункту.

Відповідно до абз. 3 п. 4 Інструкції та ч. 4 ст. 113 КВК України кореспонденція, яку засуджені чи особи, взяті під варту, адресують, зокрема, до суду, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подачі. Кореспонденція, яку засуджені та особи, взяті під варту, одержують від зазначених у відповідній нормі органів та осіб, перегляду не підлягає.

Отже, суди віднесені до переліку органів, яким кореспонденція від засуджених надсилається без перегляду адміністрацією виправної колонії.

Позивач дотримався встановленого законом порядку пред’явлення позову до суду.

Постанова Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 553/2079/23 (провадження № 61-1024св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/119872643.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.