Спадкоємиця за заповітом – дочка спадкодавця, просила суд зменшити обов’язкову частку у спадщині його батьків удвічі. Зазначила, що спадкодавець мав першу групу інвалідності, але батьки за ним не доглядали, належним чином не виконували батьківських обов’язків, не підтримували його ані матеріально, ані морально.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, вказавши, що позовні вимоги не доведені.
КЦС ВС залишив без змін попередні судові рішення, зробивши такі правові висновки.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідачі протягом шестимісячного строку реалізували своє право на прийняття обов’язкової частки у спадщині після смерті сина.
Право на обов’язкову частку у спадщині врегульовано ст. 1241 ЦК України, в ч. 1 якої передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Право на обов’язкову частку – це суб’єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту.
Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування, незалежно від волі спадкодавця, в силу прямої вказівки закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
При вирішенні спорів про зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема, ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо.
Зменшення розміру обов’язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.
Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що, заявляючи вимоги про зменшення розміру обов’язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки у зв’язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо.
Відповідно до вимог ЦПК України позивачка не надала належних і достатніх доказів припинення спілкування чи наявності неприязних стосунків між спадкодавцем, який був забезпеченою людиною, та його батьками – пенсіонерами, особами похилого віку, або інших обставин, що мають істотне значення.
Тому колегія суддів вважала за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 757/40264/15-ц (провадження № 61-8214св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108553648.