Господарський суд Волинської області на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України з процедур банкрутства ухвалив постанову про визнання особи банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника.
Північно-західний апеляційний господарський суд зазначену постанову залишив без змін, погодившись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання особи банкрутом відповідно до ч. 11 ст. 126, ч. 1 ст. 130 КУзПБ.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду оскаржувані судові рішення залишив без змін.
З метою формування єдиної правозастосовної практики щодо постановлення судом рішення про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника або закриття провадження у справі про неплатоспроможність за відсутності схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника згідно із ч. 11 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУзПБ судова палата сформулювала такі висновки.
Системне тлумачення положень статей 90, 123, 126, 128, 129 КУзПБ разом зі статтями 2, 113 КУзПБ свідчить, що закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи під час судової процедури реструктуризації боргів боржника можливе:
– зі спеціальних підстав, визначених ч. 7 ст. 123 КУзПБ, ч. 11 ст. 126 КУзПБ;
– із загальних підстав, визначених пунктами 1–8 ч. 1 ст. 90 КУзПБ (тією мірою, якою ці підстави можуть стосуватися боржника – фізичної особи);
– в інших випадках, передбачених законом (п. 9 ч. 1 ст. 90 КУзПБ), зокрема визначених пунктами 1–7 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в тих межах, що стосуються судової процедури неплатоспроможності фізичної особи.
Ураховуючи, що основним призначенням ч. 7 ст. 123 КУзПБ є припинення реабілітації очевидно недобросовісного боржника та можливість її застосування з власної ініціативи суду, господарський суд не може залишити поза увагою обставини, які вказують на наявність підстав для закриття провадження у справі за цією нормою. Тому, розглядаючи інформацію керуючого реструктуризацією про результати перевірки майнового стану боржника або вирішуючи питання про перехід до судової процедури погашення боргів, господарський суд зобов’язаний перевірити такі обставини й надати їм юридичну оцінку, зазначивши про це у відповідному судовому рішенні.
Виокремивши в ч. 7 ст. 123 КУзПБ певний перелік підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, законодавець в абз. 5 цієї норми зазначає спеціальні наслідки її реалізації: неможливість протягом року повторно скористатися судовою процедурою неплатоспроможності для очевидно недобросовісного боржника. Тому перелік підстав для закриття провадження у справі за ч. 7 ст. 123 КУзПБ слід тлумачити як вичерпний лише в аспекті застосування передбачених цією нормою обмежувальних наслідків такого закриття.
Саме по собі клопотання зборів кредиторів про закриття провадження / перехід до наступної судової процедури, за відсутності передбачених спеціальним законом підстав і обставин, не може бути достатньою та безумовною підставою для задоволення господарським судом такого клопотання.
Порівняльний аналіз положень ч. 11 ст. 126 КУзПБ з іншими нормами, які регламентують закриття провадження на стадії реструктуризації боргів, свідчить про те, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, вони не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування. Такі відмінності дозволяють зробити висновок, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців із дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
Факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов’язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже, за змістом ч. 11 ст. 126 КУзПБ, у такому разі закриття провадження у справі – лише один із варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху справи.
Добросовісність боржника – фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав, з якими КУзПБ пов’язує можливість альтернативного вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи. Тому обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника, у сукупності з іншими обставинами справи підлягають урахуванню господарським судом при ухваленні рішення про закриття провадження у справі замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
З логічного та філологічного тлумачень ч. 11 ст. 126 КУзПБ у взаємозв’язку з п. 2 ч. 4 ст. 122 КУзПБ випливає, що, за приписами цих положень, на господарський суд покладено обов’язок розглянути і вирішити питання щодо подальшого руху справи після спливу тримісячного строку з дня введення процедури розпорядження майном, зокрема в разі неподання на затвердження плану реструктуризації боргів боржника. Словосполучення «має право прийняти рішення» вказує на дискрецію господарського суду при вирішенні цього питання в межах диспозиції ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
У разі неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника суд після спливу цього строку повинен у судовому засіданні з’ясувати позиції сторін та крізь призму судового контролю оцінити за наявними в матеріалах справи доказами причини недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів.
З огляду на те, що в ч. 11 ст. 126 КУзПБ конкретизовано лише момент, з якого вона підлягає застосуванню господарським судом, реалізація цієї норми можлива після спливу трьох місяців із дня введення процедури реструктуризації боргів боржника та до завершення цієї судової процедури, у тому числі безпосередньо перед вирішенням господарським судом питання про визнання боржника банкрутом і перехід до судової процедури погашення боргів у порядку ч. 1 ст. 130 КУзПБ.
Приписи ч. 1 ст. 130 КУзПБ не повинні застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності / наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без установлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з’ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема за ч. 7 ст. 123 і ч. 11 ст. 126 КУзПБ.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 6, ч. 1 ст. 130 КУзПБ процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи одночасно з визнанням банкрутом боржника, тобто в разі встановлення ознак неплатоспроможності боржника, яка є обов’язковою підставою для визнання боржника банкрутом та переходу до судової процедури погашення боргів, а саме в порядку ч. 1 ст. 130 КУзПБ. Відсутність ознак неплатоспроможності боржника матиме наслідком закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 90 КУзПБ.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 26 травня 2022 року у справі № 903/806/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105458809.