Заочним рішенням районного суду було частково задоволено позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Надалі суд залишив без задоволення заяву відповідачки про перегляд заочного рішення. Після цього відповідну заяву подала третя особа, і районний суд скасував заочне рішення, розглянув справу за правилами загального позовного провадження та ухвалив протилежне рішення, а саме відмовив банку в задоволенні позову.
Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову без змін.
Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження за заявою третьої особи про перегляд заочного рішення, зробивши такі правові висновки.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто персоніфікованим суб’єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Оскільки заявник є третьою особою, то він має право оскаржувати заочне рішення суду в загальному порядку.
Суд першої інстанції не взяв це до уваги та передчасно відкрив провадження за заявою третьої особи про перегляд заочного рішення. Апеляційний суд на вказане порушення норм процесуального права уваги не звернув, хоча відповідні доводи скарги були.
Банк у касаційній скарзі, крім іншого, послався на те, що ухвала суду першої інстанції про розгляд заяви третьої особи про перегляд заочного рішення є незаконною.
Отже, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що відповідні ухвали й рішення районного суду та постанову апеляційного суду ухвалено з порушенням норм процесуального права.
Постанова Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 179/1354/13-ц (провадження № 61-21132св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/108959778.