У 2021 році суд визначив графік зустрічей батька з дитиною, державний виконавець відкрив провадження, встановив періодичність і тривалість зустрічей згідно з виконавчим листом. У січні 2022 року провадження було закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
У червні 2022 року за заявою батька державний виконавець відновив провадження, оскільки через військову агресію рф мати з дитиною виїхали до Німеччини, постановив забезпечити спілкування дочки й батька щонеділі за допомогою будь-якого додатка чи месенджера у форматі відеозв’язку.
Батько просив суд визнати відповідну постанову державного виконавця неправомірною.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні скарги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду часткового задовольнив скаргу стягувача, скасував попередні судові рішення, визнав неправомірною оскаржувану постанову державного виконавця, зробивши такі правові висновки.
Судове рішення є обов’язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України).
Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише в тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується. Якщо час та місце побачень визначені рішенням суду, виконання такого рішення має здійснюватися чітко в порядку, визначеному рішенням суду.
Судовим рішенням від 17 травня 2021 року, у тому числі, встановлено періодичність і тривалість зустрічей батька з дочкою на нейтральній території в межах міста в присутності матері, надалі – за домовленістю між батьками та ін. Це рішення боржник виконував, однак після 24 лютого 2022 року його виконання унеможливлено.
Верховний Суд врахував, що в Україні введено воєнний стан. Вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.
Разом із тим виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі з дотриманням вимог частин 1 та 2 ст. 64-1 Закону про забезпечення побачень стягувача з дитиною у час та місці, визначеному рішенням суду.
Верховний Суд наголосив, що виконанням виконавчого документа досягається єдина мета – виконання відповідного рішення суду. Оскільки в рішенні суд визначив графік побачень стягувача з дитиною (час та місце), виконавець не вправі самостійно його змінювати.
Водночас колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Таких дій державний виконавець не вчинив.
Постанова Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 210/529/19 (провадження № 61-10424св22).