Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичної особи, яка просила визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради щодо відмови у поновленні виплати державної соціальної допомоги, а також зобов’язати відповідача здійснити нарахування та поновити виплату державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства з часу припинення її у м. Ровеньки Луганської області і по теперішній час виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що у відповідача не було підстав для здійснення нарахування та поновлення позивачеві виплати державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасована у зв’язку з непідтвердженням факту проживання за адресою.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач оскаржив їх до Верховного Суду.
Дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку про її задоволення з огляду на таке.
Підставою припинення виплати державної соціальної допомоги, відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам», є влаштування дітей-інвалідів до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання, влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання.
Серед іншого, з аналізу норм Закону вбачається, що жодних додаткових підстав для припинення означеної соціальної виплати, зокрема, такої підстави, як відсутність в особи реєстрації її як внутрішньо переміщеної, не передбачено.
Суд зазначив, що при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
Крім того, колегія суддів зазначила, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод, що забезпечуються Конституцією України та не можуть бути скасовані.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що право громадянина на призначення йому соціальних виплат не можна пов’язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. У цьому випадку наявність або відсутність у позивача у певний період часу статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальних виплат і потребує від особи виконання додаткових дій, не передбачених законами України.
Постанова Верховного Суду від 9 червня 2021 року у справі № 640/2982/18 (адміністративне провадження № К/9901/60659/18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/97532829.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here