Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду опублікуав черговий щомісячний огляд актуальної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду:
В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі:
– у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів, звернено увагу на те, що тлумачення норм ч. 2 ст. 604, ст. 1053 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що не виключається за домовленістю сторін заміна первісного зобов’язання, яке виникло на підставі договору позики, новим позиковим зобов’язанням між тими ж сторонами;
– у справах, що виникають із трудових правовідносин, акцентовано, що з часу набрання чинності Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) у роботодавця відсутній обов’язок зберігати за особами, призваними на військову службу, середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі;
– у справах, що виникають із житлових правовідносин, зазначено, що положення національного законодавства, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, регулюють відносини, що виникають із приводу користування келією, яка вважається житлом у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому спір з приводу права користування житловим приміщенням, розташованим у будівлі, належній на праві власності релігійній організації, що виник між цією релігійною організацією та фізичною особою, підлягає вирішенню судом загальної юрисдикції відповідно до ст. 19 ЦПК України;
– у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що за наявності неприязних стосунків між батьками дитини визначення судом проведення зустрічей батька з сином виключно у присутності матері є необґрунтованим, оскільки такі вимоги обмежують права батька та дитини на безперешкодне особисте спілкування;
– у спорах, що виникають із питань щодо відшкодування шкоди, зазначено, що компенсацією (відшкодуванням) особі за порушення державою позитивного обов’язку є стягнення моральної шкоди, тоді як порушення державою негативного конвенційного обов’язку може передбачати відшкодування як моральної, так і майнової шкоди, зокрема за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи;
– у спорах, що виникають із спадкових правовідносин, акцентовано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого спадкодавцем права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування у спадкодавця права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій він набув таке право, оскільки сама собою державна реєстрація права не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає
– у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що законодавець передбачив у межах процесуального представництва конструкцію «довіреність в електронній формі», яка видається відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), тому довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника в суді.