25 января 2018 года Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда рассмотрел дело № 501/2482/15-ц о признании незаконными перевода и увольнения работника без согласия профсоюзной организации.
Верховный Суд поддержал позицию суда апелляционной инстанции оставил кассационною жалобу Государственного предприятия «Ильичёвский морской торговый порт» без удовлетворения. В частности, суд кассационной инстанции руководствовался следующим: в соответствии с ч. 1, 7 статьи 43 КЗоТ Украины расторжение трудового договора по инициативе собственника или уполномоченного им органа по основаниям, предусмотренным пунктом 1 (кроме случая ликвидации предприятия, учреждения, организации) статьи 40 КЗоТ Украины, может быть осуществлено только с предварительного согласия выборного профсоюзного органа (профсоюзного представителя) первичной профсоюзной организации, членом которой является работник.
Согласно ч. 6 статьи 39 Закона Украины «О профессиональных союзах, их правах и гарантиях деятельности» решение профсоюза о непредоставлении согласия на расторжение трудового договора должно быть обоснованным. В случае если в решении нет обоснования отказа в согласии на увольнение, работодатель имеет право уволить работника без согласия выборного органа первичной профсоюзной организации.
Верховный Суд также сослался на правовую позицию, изложенную Верховным Судом Украины в постановлении от 1 июля 2015 № 6-703цс15: суд, рассматривая трудовой спор, должен выяснить содержит решение профсоюзного комитета собственное правовое обоснование такого отказа. И только в случае отсутствия в решении правового обоснования отказа в предоставлении согласия на увольнение работника, собственник или уполномоченный им орган имеет право уволить работника без согласия выборного органа первичной профсоюзной организации, а такое высвобождение является законным при соблюдении других предусмотренных законодательством требований для увольнения.
В аспекте положений части седьмой статьи 43 КЗоТ Украины и части шестой статьи 39 Закона Украины «О профессиональных союзах, их правах и гарантиях деятельности» и с учетом вышеупомянутого заключения следует, что, поскольку необоснованность решения профсоюзного комитета порождает соответствующее право владельца на увольнение работника, а обоснованность такого решения исключает возникновения такого права, то суд обязан оценивать решение профсоюзного органа на предмет наличия или отсутствия признаков обоснованности.
Учитывая, что в указанных нормах содержание понятия обоснованности решения профсоюзного органа закон не раскрывает, то такая обоснованность должна оцениваться судом, руководствуясь общими принципами права и принципами гражданского судопроизводства (статья 8 Конституции Украины, статья 3 ГК Украины, статьи 1, 213 ГПК Украины) и лексическим значением (толкованием) самого слова «обоснованный», которое означает «быть достаточно, хорошо аргументированным, подтвержденным научно, убедительными доказательствами, доказанным фактам».
Решение Верховного Суда в Едином государственном реестре судебных решений
Решение Апелляционного суда Одесской области в Едином государственном реестре судебных решений
Постанова
Іменем України
25 січня 2018 року
м. Київ
справа № 501/2482/15-ц
провадження № 61-757св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач — ОСОБА_3,
відповідач — Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт» (далі — ДП «ІМТП»),
третя особа — Незалежна профспілка працівників Іллічівського морського торговельного порту,
третя особа — Профспілка робітників морського транспорту Іллічівського морського торговельного порту,
третя особа — Спілка професіоналів докерів-механізаторів Іллічівського морського торговельного порту,
третя особа — ОСОБА_4,
третя особа — ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» на рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року, винесене у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Заїкіна А. П., Гірняк Л. А., Калараш А. А.
в с т а н о в и в :
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року справу № 501/2482/15-ц призначено до судового розгляду.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа № 501/2482/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 22 квітня 2004 року вона працювала на підприємстві на посаді тальмана 2-го терміналу. Наказами від 26 січня 2015 року № 33 «Про переміщення працівників підприємства» та від 26 січня 2015 року № 46/О її переміщенно на роботу тальманом 3-го терміналу. Позивач вважає зазначені накази незаконними, оскільки було збільшено штат на 3-му терміналі, який ліквідується, а також її було переміщено до іншого структурного підрозділу, що не було обумовлено укладеним з нею трудовим договором. Насправді відбулося не переміщення, а переведення без її попередження та без її згоди.
Починаючи з 06 лютого 2015 року вона не виконувала наказ про її переміщення на роботу тальманом 3-го терміналу. Виходила на роботу на 2-й термінал, де її до роботи на попередньому місці не допускали, заробітну плату не виплачували.
Наказом першого заступника директора ДП «ІМТП» від 29 квітня 2015 року № 246/О-6 ОСОБА_3 звільнено з посади тальмана 3-го терміналу 05 травня 2015 року відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. ОСОБА_3 вважає звільнення незаконним, оскільки відсутня попередня згода первинної профспілкової організації «Складських працівників» Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту.
З урахуванням наведеного позивач просила суд визнати зазначені вище накази незаконними та скасувати, поновити її в ДП «ІМТП» на посаді тальмана 2-го терміналу та стягнути з ДП «ІМТП» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06 лютого 2015 року по час ухвалення рішення.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання наказів незаконними, поновлення на роботівідмовлено.
Рішення мотивоване тим, що при звільненні зазначеного працівника з роботи відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України були дотримані вимоги чинного законодавства, а відмова профспілкового органу в наданні згоди на звільнення позивачки з роботи є необґрунтованою.
13 жовтня 2016 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Іллічівський морський торговельний порт» від 29 квітня 2016 року про припинення трудового договору з ОСОБА_3, поновлено її на роботі в зазначеному підприємстві на посаді тальмана, стягнено з ДП «Іллічівський морський торговельний порт» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов’язкових платежів, у сумі 64 798 (шістдесят чотири тисячі сімсот дев’яносто вісім) грн 45 коп. В решті позову відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що звільнення зазначеного працівника відбулося з порушенням норм трудового законодавства, зокрема, за відсутності обґрунтованої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої вона є. Порушені права позивача підлягають захисту шляхом поновлення на роботі на посаді тальмана у ДП «ІМТП», оскільки ОСОБА_3 була переміщена на роботу на посаді тальмана 3-го терміналу, з якої незаконно звільнена, а 3-й термінал ліквідовано у зв’язку з передачею державного майна в оренду ТОВ «ТРАНСГРЕЙНТЕРМІНАЛ» (далі — Товариство).
У листопаді 2016 року ДП «ІМТП»подало касаційну скаргу, в якій просило рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 березня 2016 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що апеляційний суд при вирішенні справи помилково виходив із обґрунтованості рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору. Звільнення ОСОБА_3 відбулося без порушення чинного трудового законодавства, а також, не має підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 із 20 березня 1984 року працювала у ДП «ІМТР» помічником тальмана 2-го району. З 01 квітня 2004 року працювала на посаді тальмана 2-го терміналу (т. 1, а. с. 7-8, 102, 102 зворотня сторона).
22 серпня 2014 року між ДП «ІМТП» та Товариством, за участю профспілкових організацій, була укладена угода про співробітництво, відповідно до якої передбачені соціальні гарантії працівникам, які будуть переведені до Товариства у зв’язку з орендою останнім державного нерухомого майна. Переведення працівників порту на роботу до Товариства буде проводитися за бажанням працівників (п. 1 Угоди) (т. 1, а. с. 14, 16).
23 січня 2015 року ДП «ІМТП», у зв’язку з укладенням 22 січня 2015 року договору № 7 оренди державного нерухомого майна ДП «ІМТП», яке знаходиться на балансі 3-го терміналу, з Товариством, було видано наказ № 28 «Про зміни в організації виробництва і праці третього терміналу», яким передбачено: 1) ліквідацію 3-го терміналу з 23 квітня 2015 року; 2) звільнення за переведенням до Товариства працівників за їх заявами відповідно до пункту п’ятого статті 36 КЗпП України; 3) вивільнення працівників, які відмовилися від звільнення за переведенням до Товариства, місця та посади яких ліквідуються за цим наказом, відповідно до статті 49-2 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення» (т. 1, а. с. 12, т. 2, а. с. 33).
26 січня 2015 року ДП «ІМТП» видало накази № 33 «Про переміщення працівників підприємства» та № 46/О про переміщення ОСОБА_3, якими передбачено переміщення працівників структурних підрозділів і, зокрема, позивача з 02 лютого 2015 року на 3-й термінал у зв’язку із забезпеченням заходів з реорганізації підприємства, а також у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці. Переміщення повинно відбутися шляхом виключення зі штатного розпису підрозділів робочих місць та посад, зокрема тальмана 2-го терміналу 11 штатних одиниць, та введення на 3-му терміналі 47 штатних одиниць тальмана (т. 1, а. с. 9, 11, 103, 108 — 110).
ОСОБА_3 відмовилася від переведення.
25 лютого 2015 року позивач була ознайомлена з попередженням про майбутнє звільнення відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв’язку з ліквідацією з 23 квітня 2015 року 3-го терміналу та її робочого місця тальмана 3-го терміналу. Одночасно їй було запропоновано звільнитися за переведенням до Товариства на посаду тальмана. У разі відмови від звільнення за переведенням, у зв’язку з відсутністю вакантних робочих місць та посад, які б відповідали її професії та кваліфікації, запропоновано вакантне робоче місце прибиральника службових приміщень. Від підписання цих попереджень позивач відмовилася (т. 1, а. с. 106).
Наказом № 246/О-6 від 29 квітня 2015 року ОСОБА_3 була звільнена відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з роботи з посади тальмана 3-го терміналу з 05 травня 2015 року (т. 1, а. с. 13, 104).
Відповідно до заяви ОСОБА_3 про прийняття у члени профспілки, протоколу засідання Президії Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту № 3 від 11 лютого 2015 року, листа Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту від 20 листопада 2015 року позивач на час її звільнення з роботи була членом Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту і входила до профгрупи 2-го терміналу первинної профспілки «Складських працівників», яка входить до складу Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту (т. 1, а. с. 229, 237).
Згідно з протоколом № 13 засідання Президії Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту від 10 лютого 2016 року згоди на звільнення ОСОБА_3 з роботи в ДП «ІМТП» на посаді тальмана 2-го терміналу відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП Українипрофспілковою організацією не надано (т. 2, а. с. 43, 44).
Відповідно до протоколу № 27 засідання Президії первинної профспілки «Складських працівників» Незалежної профспілки працівників Іллічівського морського торговельного порту від 12 жовтня 2016 року згоду на звільнення ОСОБА_3 з роботи в ДП «ІМТП» з посади тальмана 2-го терміналу відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України виборним органом первинної профспілкової організації не надано (т. 2, а. с. 91 — 94). Зазначені протоколи містять обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення.
Відповідно до частини другої статті 32 КЗпП України не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що переміщення ОСОБА_3 на роботу тальмана 3-го терміналу відбулося без порушення чинного трудового законодавства, оскільки таке переміщення відбулося на тому ж підприємстві, у тій же місцевості, на інше робоче місце в інший структурний підрозділ в межах спеціальності (професії), обумовленої трудовим договором, та змін істотних умов трудового договору не відбулося.
У відповідному розділі Національного класифікатора України «Класифікатор професій» ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, є посада «тальман». Наказом директора порту від 23 грудня 2013 року затверджено посадову інструкцію тальмана терміналу, тобто в порту діє єдина посадова інструкція посади «тальман», незалежно від структурного підрозділу, в якому працівник виконує посадові обов’язки тальмана.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 листопада 2017 року № 6-1429цс17, № 6-1568цс17.
За правилами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 36, пунктом першим статті 40 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо не можливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В усіх випадках звільнення згідно з пунктом першим статті 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою ІІІ-А КЗпП України.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року № 6-703цс15, суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з’ясувати чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови в наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
В аспекті положень частини сьомої статті 43 КЗпП України і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вищезазначеного висновку виходить, що, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов’язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, керуючись загальними принципами права і засадами цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичним значенням (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».
Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, згідно з якими розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Відповідно до роз’яснень, які містяться в пунктах п’ятнадцять, вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями), розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 та 43-1 КЗпП України.
Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві і членом якої є працівник.
Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення з роботи є підставою для поновлення працівника на роботі.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним та скасування наказу № 246/О-6 про припинення трудового договорувід 29 квітня 2015 року, оскільки у порушення частин першої та сьомої статті 43 КЗпП України звільнення відбулось без попередньої згоди виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а протоколом Незалежної профспілки працівників порту від 23 грудня 2015 року обґрунтовано відмовлено у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності вакантних посад, крім прибиральниці службових приміщень, на момент звільнення ОСОБА_3, оскільки вказана обставина не була підставою для поновлення на роботі. Звільнення визнано незаконним саме через порушення роботодавцем вимог статті 43 КЗпП України.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пунктів 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року(далі Порядок), нарахування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу проводиться, виходячи із заробітної плати за два останні повні місяці роботи, які передували місяцю звільнення.
Оскільки, такими місяцями, які передували звільненню позивача, є грудень 2014 року та січень 2015 року, апеляційний суд правильно застосував пункт 4 Порядку при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За правилами статті 410 ЦПК України підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень — без змін, єухвалення рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням наведеного, касаційну скаргу «Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції — без змін.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України,
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу «Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» — залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило
